УПА зродилась на Волині. Разом із Закерзонням та Галичиною боролася проти комуно-московських окупантів ще десятиліття по закінченні ІІ Світової війни. А століття тому, під час Національно-визвольних змагань, палахкотіла вся Україна – від Кавказу до Карпат. Осердям спротиву московитам став Холодний Яр. Не була винятком і Сумщина.
“Ми повертаємо в нашу свідомість імена людей шляхетних, які відстоювали у кривавій боротьбі з російським окупантом право нашого народу вільно жити на своїй землі. Обов’язок нашого покоління вшанувати цих людей – у назвах вулиць, площ, скверів і парків, поставити їм пам’ятники, залишити пам’ять про них меморіальними дошками, назвати їхніми славними іменами, школи, військові частини, вищі навчальні та інші заклади”, – читаємо у книжці Романа Коваля, Віктора Моренця та Юрія Юзича “Сумщина в боротьбі: біографії, історії, спогади” (Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Орієнтир, 2017).
Знаменитих імен, котрі походять із Сумщини, чимало… До когорти славних сумчан належать Олександр Коваленко – інженер-механік, один із керівників повстання на бронеплаві “Потьомкін”; Михайло Ковенко – комендант Києва у важкі дні заколоту на заводі “Арсенал”; Василь Ємець – бандурист-віртуоз, засновник Першої і Другої капел бандуристів; славетний письменник Борис Антоненко-Давидович. Згадано й сумчан – учасників Другого зимового походу, розстріляних у м-ку Базарі 22 – 23 листопада 1921 року.
Характерною ознакою книги, та й усіх текстів з-під пера Романа Коваля і його літературних побратимів, є пристрасність слова, щиро-гостре співпереживання героям, подіям, процесам. Мляві, апатичні виклади не зачіпають душ молоді й розуму їхніх батьків, ба навіть породжують зневіру й апатію до великих ідей. А тому академічні книжки ризикують бути не прочитаними масовим читачем. А відтак – брак знань знову і знову – ґулі власного гіркого досвіду.
У книжці “Сумщина в боротьбі” читаємо: “Провокація – найпевніша зброя москалів. Кулі їх менше шкодять справі України, а оті провокаційні вигадки – в самій основі підточують довір’я малосвідомого селянства до армії й цілої справи”. А далі – спогад очевидця-учасника Ілька Рогатинського: “Коли вже на добре зачався український рух, тоді виступили разом руські (москалі), жиди і большевики проти українців і давай горлати на мітингах проти них, що, мовляв, український рух – це німецька видумка, що німці видумали Україну, а всі українці, що починають цей рух, – платні німецькі агенти”. Якби ця власна історія була вчасно засвоєна колективною українською свідомістю, не стали б для нас несподіванкою події весни 2014-го. Та й, напевно, не дійшло б до створення бандитських анклавів на нашій землі.
Століття тому червона чума прийшла в Україну зі сходу. Мародерство увімкнулося автоматично. Ось спогади Якова Решетникова про рідне село Марчихину Буду в 1918-му: “Повні добра вози та бранців, серед них і дітей, відправляли на схід”. Що нинішні московські “гуманітарні конвої” не вертаються домів порожніми – ми знаємо.
Знайдемо тут і пророцтва, котрі справдилися, а можуть, – забуто-викреслені з пам’яті європейцями, – не дай Боже, повторитися. Пише генерал Олександр Греків задовго перед тим, як його сценарій перетворився на дійсність: “Впадемо ми, і тоді французам, англійцям, грекам та всім російським єдінонєдєлімцям прийдеться скакати у Чорне море, щоб доплисти до антантських кораблів, які під большевицьким гарматним вогнем будуть поспішати з одеського порту”.
Є у книжці й давніші спомини. Мало кому відома історія с. Яструбиного (тоді – Харківщина). 24 жовтня 1905 р. сільське віче проголосило себе Яструбинською республікою. Її московські карателі придушили лише на початку січня 1906-го: “Сатрапи Ніколая ІІ Кривавого 9 осіб повісили, десятки відправили на заслання, багатьох закатували без суду в Харківській тюрмі на Холодній горі”. А тепер Ніколай ІІ – святий Російської православної церкви! Цинізм полягає в тому, що головним осідком УПЦ Московського патріархату є святиня українців – Київська лавра.
Тож головна думка, яку висновуємо з мемуарно-енциклопедичного дослідження “Сумщина в боротьбі”, – етнічно смертельна загроза безпам’ятства. Не знали всього того мешканці Донбасу, коли ширилися камлання “Раша, прийди!”. Не заткнули вчасно писки десятку-другому угро-фінських шаманів за старим козацьким звичаєм. Відтак довелося тисячі разів стояти на колінах під “Плине кача”.
Час учити історію та робити висновки. Один із них сформулював архівіст Роман Коваль: “Грубу силу можна спинити тільки грубою силою”.
Костянтин ДИКАНЬ
Дж.: Молодь України (Київ). – 2018. – № 102 (5418). – 19 вересня. – С. 13. |
