13 жовтня ц. р. виповнюється 60 років від дня смерті старшини Армії УНР, видатного науковця і письменника Леоніда Мосендза. Дмитро Донцов назвав його “одним із найкращих, коли не найкращим – із наших... новелістів”.
Сюжети своїх оповідань, опублікованих у 1930-х рр., Леонід Мосендз взяв із доби Визвольної боротьби проти московсько-більшовицьких загарбників. “Усі вони просякнуті мотивами рішучого спротиву українській покорі, непримиренності до ворога і до всякого року відступництва та закликів до завзятої боротьби з окупантами України”. У новелах Мосендз зобразив “постаті суворих, завзятих і вольових людей, готових до кінця, всупереч усьому й усім, до відплати, до вирівняння своїх рахунків з оточенням і долею”.
1941 року виходить його перша збірка поезій “Зодіак”. Помічено її не було – йшла війна і найбільш популярною “літературою” були інформаційні повідомлення з фронтів. Із наближенням “червоних визволителів”, проти яких воював чверть століття тому, Леонід Мосендз змушений перебиратися далі на захід. У Зеефельді пише поему “Волинській рік”, яку присвятив “доньці Марійці на спомин і пригадку”.Невдовзі поет перебирається до Інсбрука. Тут у нього загострюється туберкульоз. Але він продовжує активно творити, зокрема у спілці з Юрієм Кленом написав збірку “Діяболічні параболи”. Продовжує писати новели, повісті, оповідання. Перекладає Едгара По, англомовних поетів, перекладає на українську із французької, німецької, староєврейської та інших мов.
Тяжка хвороба знесилює письменника. Друзі оплачують його перебування в одному з найкращих протитуберкульозних санаторіїв Швейцарії – “Мотекс”, що у місті Бльонав. Тут, після повторної операції на легенях, він і помирає. “В останню путь провели його двоє земляків, лікарі й санітарки... А молитву над могилою прочитав протестантський пастор: від послуг священика Російської православної церкви Леонід Мосендз відмовився ще за життя”.
Напередодні смерті Мосендз про своє покликання написав так: “Письменником бути та ще в наші часи, – це щось більше, ніж пером водити по папері. Це покликання Боже. Як колись Джотто перед початком картини молився й постив, – так і тепер дух письменника мусить бути чистий, вартий тих високих слів, що комбінує на папері його вправлена рука”.
Якщо нинішнє покоління хоче ошляхетнити себе, мусить звернути увагу на творчість старшини Армії УНР Леоніда Мосендза, головною ідеєю якої була Визвольна боротьба – найсвятіше, що є в історії будь-якого народу.
|
