27 серпня в бібліотечці Історичного клубу “Холодний Яр” в серії “Видатні українці” вийшло 2-ге видання книжки Романа Коваля, Віктора Моренця та Юрія Юзича “Сумщина в боротьбі. Біографії, історії, спогади” (2018).
Рецензентом виступив кандидат історичних наук Костянтин Завальнюк, науковими редакторами – кандидат філософських наук Тарас Беднарчик та Анна Хроболова, працівник бібліотеки Києво-Могилянської академії. У дослідженні вміщено 120 біографій козаків і старшин Армії УНР, які народилися на території сучасної Сумської області, а також понад 50 спогадів про їхню участь у Визвольній боротьбі.
Серед сумчан, борців за волю України, було чимало творців української культури – письменників, композиторів, музикантів, акторів, журналістів, редакторів, кооператорів, інженерів, державних, громадських і театральних діячів. Про них і йдеться в новому дослідженні. Тому Історичний клуб “Холодний Яр” рекомендує це видання для вивчення у вищих і середніх навчальних закладах України.
“Цією книжкою, – написав у передмові Роман Коваль, – ми повертаємо в нашу свідомість шляхетних, які відстоювали у кривавій боротьбі з російським окупантом право нашого народу вільно жити на своїй землі. Обов’язок нашого покоління вшанувати цих людей – у назвах вулиць, площ, скверів і парків, поставити їм пам’ятники, залишити пам’ять про них меморіальними дошками, назвати їхніми славними іменами школи, військові частини, вищі навчальні та інші заклади… Розгорніть цю книгу. Читайте, радійте, відкриваючи невідомих для себе шляхетних співвітчизників. Відчуйте, яких чудових людей ви земляки! Пишайтеся, що народились на Сумщині – батьківщині українських героїв і видатних творців рідної культури!”
У збірці вміщено не лише біографії, а й спомини сумчан, зокрема члена Революційної української партії Олександра Коваленка, генерала-хорунжого Олександра Грекова, козака-болбочанівця Бориса Антоненка-Давидовича, поручника Василя Бибика, козака Херсонської дивізії Армії УНР Сави Зеркаля, підпоручника Гриця Божка, Грицька Сірика, галичанина Ілька Рогатинського, історичні нариси Романа Коваля та Геннадія Іванущенка.
Уперше опубліковано біографії всіх сумчан, які навчалися в Українській господарській академії в Подєбрадах (всього 61 біографія). Ось, наприклад, Гриць БОЖОК із Глухівщини. Стаття про нього називається “Від Глухова до Аделаїди”. “Лаконічно про його життєві іпостасі: підпоручник Армії УНР, інженер-технолог, співак, педагог, командир півсотні Карпатської Січі в березні 1939 р., політв’язень, священик, публіцист, жертводавець, лицар Хреста Симона Петлюри і Воєнного хреста, автор спогадів “Українці в Єгипті”. Боже, які цікавенні спогади!
Табір у єгипетській пустелі, а навколо тебе тьма російських монархістів. Були й українці, але вони боялися себе виявляти. І раптом хтось запропонував заспівати пісню “Закувала та сива зозуля” Петра Ніщинського. Кілька осіб заспівали-затужили. “І помчала козацька пісня на землі фараонів, гнана вітром далеко за табір, понад верховини тисячолітніх велетнів-пірамід”.
Закувала та сива зозуля
Раннім ранком на зорі.
Ой заплакали хлопці-молодці,
Гей, гей, там на чужині
В неволі, в тюрмі...
І пісня виявила та об’єднала українців. З неї почалося культурне життя в таборі. Було створено хор, який почав виступати з концертами в таборі та за його межами. “Одного разу в олександрійському театрі давали концерт, причому під час виконання невмирущої і вічно нової “Зозулі” Ніщинського, в місці, де співається: “Султани… ку-ва-ти кай-дани!”, публіка не витерпіла і навперейми кричала: “Біс! Браво!” Грюкали стільцями, аж поки [ми] знову й знову не повторювали…”
Монархістів дратували успіхи українців… Капітан Воїнов організував розбишак, які за допомогою поручника-боксера Халіна чинили насильство в українському бараці. Та одного разу таборянин Василь Жиленко не витримав. Спочатку він попередив… Але російські шовіністи не повірили. “По п’ятьох хвилинах Василь устав, узяв нахабу боксера Халіна під руки й виніс із бараку. Боксер Халін почав пищати, боксувати, але вирватись із Василевих рук не міг. На крик Халіна прибув його співмешканець капітан гвардії Воїнов, і Василь хотів передати йому Халіна, щоб відвів його до своєї кімнати. Але Воїнов вхопив палицю і хотів ударить нею Василя по голові. Палицю Василь вирвав йому з рук і взявся за бокс, а за ним усі ми, що повискакували з бараку. За момент гвардієць лежав уже на піску, лежали поруч з ним й інші нахаби… Більше нас ніхто не посмів турбувати, а капітан Воїнов, зустрічаючи мене або Жиленка, ще здалека скидав шапку”. Росіяни розуміють тільки силу!”
Закинуло далеко від рідного краю і Миколу Букшованого із с. Бесідівки Роменського повіту, тепер Недригайлівського району. Під час Першої світової, 1 вересня 1915 р., він потрапив у полон. Саме в австро-угорських таборах Микола став свідомим українцем. “Всі три роки прожив кращим академічним життям, – згадував він, – знайомився з українським питанням і студіював модерні мови: англійську, німецьку та французьку та [жив] громадянським [життям] – брав участь в українізації Йозефштадта”. “Життя в таборі було імпульсивне, диспутам не було кінця, національний настрій був високий, “всі пнялись до України”, – розповідав він, – кожний старався приготувати себе до майбутньої праці на Українських землях”.
До України повернувся наприкінці серпня 1918-го у складі Сірої дивізії. Хорунжий Армії УНР Микола Букшований був ад’ютантом начальника штабу Сірої дивізії та головою інформбюро Сірої дивізії. Мабуть, зміг побувати вдома, адже до Роменщини від Конотопа, де розміщався штаб Сірої дивізії, дорога не така далека.
На еміграції в Польщі Букшований став секретарем журналу “Син України”, разом з Євгеном Маланюком творив журнал “Веселка”. Товаришував з поетами Миколою Вороним і Петром Карманським. І сам писав вірші.
Здобувши медичну освіту в Карловому університеті в Празі 1929 року, емігрував до Бразилії. Працював лікарем у Порто-Алегрі та м. Ерешіні. “Товариський, щиросердечний, гуманний, веселий і скромний д-р Букшований дуже скоро завоював собі симпатії та приятельство, а своєю безкорисливістю збуджував “боготворення” між біднотою (…) Передчасна смерть Букшованого вразила ціле місто Ерешінь. Під час похорону місто припинило свою діяльність і вийшло проводжати свого лікаря на вічний спокій. Префектура влаштувала похорон на міські кошти й поставила гарного надгробника. З ким не приходилося зустрічатись із м. Ерешінь, усі відзивалися з найбільшою похвалою та жалем про передчасну смерть доктора Миколи Букшованого”.
Гордістю України є наймолодший вояк Армії УНР Микола Кушніренко. Він народився в с. Мельні, нині Конотопського району. На еміграції став доктором права Українського вільного університету, членом-кореспондентом НТШ! Як такого земляка не вшанувати! Та на його прикладі служіння Батьківщині можна виховати полки освічених і завзятих козаків не тільки Сумщини…
Видання знайомить читача з діяльністю науковців Петра Андрієвського, Сергія Тимошенка (учасника Другого зимового походу УПА!), Олександра Дунічевського, Григорія Денисенка, члена Центральної Ради Григорія Довженка з Боромлі; видатного педагога, учителя Глухівської жіночої гімназії Василя Сахна; отамана і розвідника Василя Филоновича, доктора Українського високого педагогічного інституту ім. Михайла Драгоманова Антона Яковенка та багатьох інших діячів української культури, які стали в лави борців за волю України.
Читач може вперше прочитати біографії козаків і старшин Армії УНР із території сучасної Сумщини, які повернулися в Україну з польських таборів на початку 1920-х рр., серед них є героїчні українські вояки Армії УНР – лицарі ордена Залізного хреста Петро Горбатенко, Гнат Кулак і Петро Отрішко.
Опубліковано у виданні й “Неповний список козаків, старшин і генералів Армії УНР, що народилися на території сучасної Сумщини”. Перед нинішнім поколінням постануть земляки, герої боротьби на вільну Україну – генерал-поручник Армії УНР Антін Масляний, генерал-хорунжі Олександр Греков та Микола Янчевський, командир 31-го Роменського полку військ Директорії Григорій Дугельний (розстріляний у м-ку Базарі), полковники Іван Литвиненко, Степан Мальченко, Степан Масалитинів, Антін Радченко, Петро Станіславський, підполковники Олексій Лушненко, Сергій Сидоренко, Микола Федченко, Микола Харитоненко, Микола Янів, сотники Армії УНР Олександр Жовтенко, Олександр Макарів, поручник Іван Черняхівський та інші дорогі нам люди.
Автори повертають не тільки сумчанам, а й українському народові й ім’я Миколи Храпка. Вони не лише відтворили біографію письменника, а й опублікували його пречудові оповідання “Товариші”, “Гадючий виродок”, “Дідова революція”, “Як я став пластуном”, “Галоччина наука” та інші.
У збірці вміщено і низку спогадів краєзнавця сл. пам. Рената Польового, зокрема про роменського кобзаря Євгена Адамцевича та краєзнавця Феодосія Сахна зі Смілого.
Згадали ми “незлим тихим словом” і сумчан – героїв українсько-російської війни майора Олександра Ткаченка, Сергія Табалу, Дмитра Писанку, Віталія Маслянку, Артура Абрамітова, айдарівця В’ячеслава Буйновського, снайпера Едуарда Пінчука, який знищив понад сотню ворогів України.
Хіба дивуватися, що передмову до видання Роман Коваль назвав “Сумщина – земля героїв”. Це справді так. І сини Сумщини різних поколінь це підтвердити своїми подвигами на фронтах боротьби за Самостійну Україну.
Розгорніть цю книгу. Читайте, радійте, відкриваючи невідомих для себе шляхетних співвітчизників. Відчуйте, яких чудових людей ви земляки!
Пишайтеся, що народилися на Сумщині – батьківщині героїв і видатних творців української культури!
Сумським козакам слава!
Віктор РОГ, редактор газети “Шлях перемоги” |
