1 липня 1898 р. народився Ярослав ГЕРАСИМОВИЧ, стрілець УСС, козак 3-ї Залізної дивізії, Окремої кінно-пішої Гайсинської повстанської сотні Степана Радзієвського, Гайсинсько-Брацлавської повстанської бригади Ананія Волинця та Запорозької дивізії Армії УНР, інженер-хімік, член ЦК Легії українських націоналістів, секретар президії Конгресу українських націоналістів (1929).
1 липня 1918 р. Гетьман України Павло СКОРОПАДСЬКИЙ заснував у м. Кам’янці-Подільському Український державний університет.
3 липня 965 р. князь Святослав ХОРОБРИЙ здобув хозарську фортецю Саркел.
7 липня 1878 р. народився харківський кобзар Іван КУЧЕРЕНКО-КУЧУГУРА.
10 липня 1948 р. помер Всеволод ПЕТРІВ, командир Запорозького полку кінних гайдамаків ім. кошового отамана Костя Гордієнка, військовий міністр уряду УНР, генерал-хорунжий Армії УНР, професор Української державної гімназії в Хусті та Української реальної гімназії в м. Моджарах, член Проводу ОУН, дійсний член НТШ.
11 липня 1963 р. померла Олена СТЕПАНІВ-ДАШКЕВИЧ, командир чоти УСС, лицар Срібної медалі хоробрості й Воєнного хреста, чотар УГА, науковець, політв’язень російських тюрем і таборів. Мати академіка Ярослава Дашкевича.
14 липня 1978 р. народився Роман НЕЧИПОРЕНКО, офіцер 58-ї Окремої механізованої бригади ЗСУ. Загинув за Україну 29 липня 2016 року.
17 липня 1888 р. народився Кость КУРИЛО, начальник штабу 1-го Сірого полку Армії УНР, хорунжий Армії УНР, “невтомний працьовник на полі Національно-культурному, чесний, скромний, гарний товариша з чулою душею, що віддав майже все своє життя для української національної справи”. Непримиренний до ворогів.
18 липня 1923 р. в бою загинув Микола КАРАБЧЕВСЬКИЙ (КАРАБЧІЄВСЬКИЙ), начальник штабу 4-ї Кінної повстанської бригади (отамана С. Хмари-Харченка) Подільської повстанської групи Якова Орла-Гальчевського. З відзнакою закінчив Київську консерваторію. “Була це людина висококультурна – ідеаліст, надзвичайно чесний та відданий ідеї української самостійності”.
21 липня 1923 р. загинув Лукаш КОСТЮШКО, член Центральної Ради, командувач партизанськими загонами на Волині.
21 липня 1973 р. народився Іван БЛЬОК (ТУР), Герой України (посмертно). Загинув 20 лютого 2014 р. в Києві на вул. Інститутській.
23 липня 1983 р. народився Лео ШЬОХОЛМ, інструктор-доброволець полку “Азов” Національної гвардії України, громадянин Швеції. Загинув під Бердянськом.
24 липня 1990 р. над будинком Київради замайорів синьо-жовтий прапор.
26 липня 1968 р. народився Роман СЕНИК, козак 29-ї сотні Самооборони Майдану, герой України з удостоєнням Золотої Зірки (посмертно).
27 липня 1649 р. Богдан ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ переміг поляків під Збаражем.
27 липня 1923 р. загинув Василь СЕНЗЮК, подільський отаман.
27 липня 1958 р. відійшов у вічність сотник УСС Дмитро ФЕРЕНЧУК.
29 липня 1888 р. народився Іван БІЛОБОРОДЬКО, поручник Армії УНР, лицар Хреста Симона Петлюри.
29 липня 1938 р. помер Михайло ПЕРЕСАДА-СУХОДОЛЬСЬКИЙ, начальник штабу 3-ї Залізної дивізії, заступник начальника Повстансько-партизанського штабу Юрка Тютюнника, Генерального штабу генерал-хорунжий Армії УНР.
29 липня 1988 р. народився Анатолій НЕНИЦЯ, кулеметник 54-го Окремого розвідувального батальйону. Загинув 10 жовтня 2016 р. біля сел. Широкине Новоазовського р-ну Донецької області.
30 липня 1973 р. помер Жигмунд ОЛЕКСИН, чотар УСС, сотник УГА. У 1920-х зазнавав переслідувань поляків. Вийшовши на волю, працював учителем. Уповноважений дивізії “Галичина” на Рава-Руський повіт, голова табору Ді-Пі, голова станиці Братства УСС у м. Клівленді (США). Людина особливих чеснот. Зразковий громадянин. Вважав необхідним прищепити молоді сентимент до української збройної традиції.
Андрій Бесарабко і Василь Олексієнко
Звідкіль вони – не знаємо. Лише останнє діло їхнього мученицького життя переказали нам свідки (полковник П. Трохименко і сотник С. Магаржевський – Волинська дивізія.)
10 квітня б. р. (біжучого року. – Ред.) в часі бою українських повстанців з червоною армією, біля села Платонівка, Тираспільського повіту, на Херсонщині, позіцію українців в декількох місцях було прорвано. Боронилися лише окремі пункти. На одному з таких пунктів вперто відбивалася партія наших козаків під командою старшини (призвище невідоме), який був тяжко ранений. А. Бесарабко і В. Олексієнко винесли раненого до другої лінії повстанців і передавши санітарам, побігли назад на свою позіцію, де нікого вже не застали... Лишилося два кулемети і скринька ручних гранат та піроксілінових шашок... Більшовики оточили позіцію зо всіх боків... Набоїв – ні одного, порятунку – жадного... “Петлюровци, здавайсь”, – загукало нараз декілька голосів червоноармейців.
Замість відповіді людським голосом більшовики почули гук великого вибуху – то лицарі України зваливши на одну купу залишені українські кулемети, зброю, гранати, піроксілін, і, ставши обоє зверху, перехрестились і спустили курок самозарядної бомби... Біля місця вибуху було забито декількох більшовиків, які в своїй атаці встигли перші добігти до наших борців за волю і честь українського народа.
Через деякий час українські повстанці знову здобули с. Платонівку. Біля місця вибуху була окрема могила, на якій більшовики лишили табличку з написом: “Протів героєв всякая мєсть безсільна”.
Антін КОРШНІВСЬКИЙ
Дж.: Син України. – 1920. – Ч. 14. – 1 листопада. – С. 5 – 6.
Правопис збережено. Публікація Юрія Юзича.
Від редакції “Незборимої нації”. Петро Трохименко, який став свідком цього героїчного вчинку, вже наступного року перейшов на бік ворога, став агентом ЧК і розробив операцію з ліквідації отаманів Холодного Яру і як “отаман Гамалія” частково втілив, заманивши у пастку до Звенигородки отаманів Л. Загороднього, Д. Гупала та їхніх побратимів. У 1930-х роках був репресований.
|
