У Києві в Національному центрі культури “Музей Івана Гончара” відбувся спогад-концерт – з нагоди 120-ліття кобзарів Єгора Мовчана і Георгія Ткаченка. Спочатку сучасні кобзарі на чолі з панотцем Київського кобзарського цеху Миколою Товкайлом вшанували могили народних співців на київських кладовищах.
У Музеї Івана Гончара виступили кобзарі Микола Товкайло, Тарас Силенко, Едуард Драч, Назар Божинський, Сергій Вовченко, Олександр Тихенко, Ждан Безвербний, Василь Жованик, народні художники України Володимир Прядка і Василь Перевальський. Добрим словом згадали ювілярів, виконали думи, псальми, пісні з репертуару Мовчана і Ткаченка.
Єгор Мовчан осліп у ранньому дитинстві (після захворювання на віспу). Вчився в кобзаря Степана Пасюги. Ходив по селах, співав про Голодомор. Якогось його ледве не заарештували. Але люди захистили сліпого кобзаря. Правда, потім Єгор Мовчан виконував і “Думу про Леніна”. Наприкінці життя Єгор Мовчан, показуючи виразки на ногах, говорив, що це йому Божа кара за прославляння Леніна.
Георгій Ткаченко кобзарську науку перейняв у харківського кобзаря Петра Древченка. Згодом виїхав у Москву, де працював архітектором, художником і викладачем. У столиці СССР енкаведисти “українського буржуазного націоналіста” не шукали.
1954 року Георгій Ткаченко повернувся в Україну. Після заснування Українського товариства охорони пам’яток історії та культури Георгій Кирилович став його добровільним кореспондентом. Багато старовинних церков ми тепер можемо побачити лише на його акварелях. До слова, у Музеї Івана Гончара нині експонується виставка акварелей “Георгій Ткаченко. Краєвиди”.
Георгій Ткаченко прожив 95 років. Став свідком проголошення Незалежності Батьківщини. Георгій Кирилович доніс до нашого часу і передав молоді традиції автентичного кобзарства. Завдяки йому відроджено традицію гри на старосвітській бандурі. Серед учнів Ткаченка – Микола Будник, перший панотець кобзарського цеху. Оселя Будника в м. Ірпені на Київщині стала осередком відродження традиційного кобзарства. Немає вже й Миколи Будника. Але кобзарський цех діє.
Кобзарство, здається, закодоване в наших українських генах. Тому рокотання бандур та спів кобзарів резонують, відлунюють щемом у наших душах. Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ
м. Ірпінь на Київщині 
|
