Ці слова взято з авторської післямови до п’ятого видання поетичної збірки “Невольницькі плачі” Зеновія Красівського, багаторічного політв’язня, крайового провідника ОУН
Торік Історичний клуб “Холодний Яр” перевидав поетичну збірку Зеновія Красівського “Невольницькі плачі”. Профінансував перевидання інженер Андрій Жованик, за що йому щира подяка!
“Проблема гідного життя і гідної смерті – дві наскрізні ідеї “Невольницьких плачів”, – стверджує в передмові до збірки упорядник Роман Коваль. Вірші не так написано, як вистраждано, виболено у Владимирському централі в 1968 – 1971 роках. Це “не стільки плач, скільки гімн козацькій Україні, заклик битися з ворогами до переможного кінця”.
Вкриються квітом рясним перелоги,
Вітер над ними пісні понесе,
Сяде козак на коня вороного,
Мати рушницю святу принесе.
“Я твердо переконаний, що права народу ніхто ніколи не підносив нікому на тарілці”, – наголошував Красівський. І щоби підняти дух української нації, загартувати її волю, вказати мету й окреслити шлях, Красівський, позбавлений у тюрмі можливості боротися іншими засобами, взяв у руку, яка колись тримала зброю, перо.
Народе мій, прийми мої плачі!..
О, дав би Бог, довершений сльозою,
Пугар терпінь розлився би рікою
І ти, народе, взявся б за мечі!
Поезія Красівського доходить до сердець, проникає в серця, запалює їх. “Бувало, що я сотні разів повторював перший рядок, щоби з нього вродився другий. І так далі. Це була мозолиста праця, але пізніше вона дала той результат, що в тих віршах нема води, все це дуже стисло накомпресовано”, – зізнається автор.
Я став на прю з чудовиськом сторуким,
З мого чола стікав червоний піт
І хижіли від поту того круки,
І мерк в тривозі млосний світ.
Зранене серце борця, який кинув виклик “сторукому чудовиську”, зупинилося 20 вересня 1991 року. Нехай нове видання “Невольницьких плачів” ляже в ці осінні дні нев’янучою квіткою до підніжжя нерукотворного пам’ятника людині, яка, міцно врісши в рідну землю, змогла піднятися до небесних висот.
Віктор РОГ
|
