1927 рік. Комуністична верхівка СССР готується з величезною помпою відзначити 10-ту річницю захоплення влади в 1917 році. У ті ж дні в с. Верблюжці (тепер Новгородківського району) юні патріоти заснували національну підпільну антирадянську організацію під назвою “Вільна Україна”. До неї увійшли хлопці й дівчата 16 – 19 років. Організували їх жителі села Григорій Бесараб, Григорій Дорожинський, Петро Гудименко, його сестра Клавдія, Михайло Олексієв, Кость Задорожний, ще кілька молодих осіб. Підпільники виробили програму боротьби з більшовицькою владою, проти якої, на їхнє переконання, підніметься вся Україна.
Були налагоджені зв’язки з отаманом Лютим (Єлисеєм Черевиком), який на той час нелегально проживав у Зинов’ївську (нині Кропивницький), підтримуючи стосунки з однодумцями з Миколаєва та Києва. Юні патріоти збирали антибільшовицьку літературу, зброю і вибухівку. На жаль, підпільників видав сексот ҐПУ, якому вдалося увійти в довіру до одного з членів організації.
На початку травня 1929 р. молодих патріотів заарештували. Слідство тривало півроку, до нього залучили слідчих з Миколаєва, Зинов’ївська та Олександрії. Застосовували моральні й фізичні методи впливу.
Читаю протоколи допитів, і кров холоне в жилах. Але як гідно трималися молоді борці за свободу! Вони залишилися незламними. Їх судила сумнозвісна трійка. Вирок, винесений нелюдами, жахливий. Григорія Бесараба і Григорія Дорожинського засуджено до 10 років позбавлення волі в концентраційних таборах, Петра Гудименка – до 8 років, його сестру та Михайла Олексієва – до трьох, Костя Задорожного заслано на Північ на 3 роки. Репресій зазнали їхні батьки, близькі і далекі родичі. Жодному не довелося вийти на волю.
Живі мають пам’ятати подвиг героїв. Це наш обов’язок.
Юрій МАТІВОС |
