 До 145-річчя від дня народження автора ідеї Самостійної України Микола Міхновський народився 31 березня 1873 р. в с. Турівці Полтавської губернії, тепер Згурівського району Київської області. І ось у м. Згурівці відбулись урочистості. Організували їх Історичний клуб “Холодний Яр”, сільськогосподарське підприємство “Аратта”, Згурівська РДА, Згурівська районна рада та ВО “Свобода”. Очолив оргкомітет фермер Валерій Мартишко, член Історичного клубу “Холодний Яр”.
Ушанування творця Української державності почалося з українського гімну у виконанні народного аматорського хору “Джерело” Згурівського районного будинку культури. Вів вечір Роман Коваль. На початку він сказав: “Вже з юнацьких літ Микола Міхновський задумувався над питаннями: “На ґрунті якого права з наших дітей готують по школах заклятих ворогів і ненависників нашого народу?.. Чому навіть у церкві панує мова наших гнобителів? Яким правом правительство російське здерті з нас гроші витрачає на користь російської нації... і, нарешті, найголовніше: чи має право царське правительство взагалі видавати для нас закони?” Друзі, скажіть, хто ще з українців на початку ХХ ст. так революційно-правдиво ставив питання?!”
На пам’ять про Миколу Міхновського кобзар Тарас Компаніченко виконав пісні “Од синього Дону до сивих Карпат” та “Гей, Вкраїнці, ще наша живе річ святая”.
Учасників свята вітали голова Згурівської РДА Валерій Мозговий, голова Згурівської районної ради Олександр Івченко та депутат Київської обласної ради від ВО “Свобода” Євген Чубук.
“Почалася Перша світова війна, – продовжував Роман Коваль. – Симон Петлюра, тоді редактор московського російськомовного журналу “Украинская жизнь”, закликав українців стати на захист Росії. Міхновський ж розумів, що тільки поразка Росії в цій війні може дати шанс нашому народові здобути незалежну державу. Лише через 100 років, у час війни з Росією на Донбасі, це стало зрозуміло мільйонам українців: ослаблення Росії дає шанс нашому народові жити так, як він хоче”.
На пам’ять про Українських січових стрільців, які йшли з Галичини визволяти “братів-українців з московських кайдан”, тим самим наближаючи мрію Миколи Міхновського про Українську державу, Володимир Самайда і Тарас Силенко виконали стрілецьку пісню “Повіяв вітер степовий”. А потім до них приєднався Валерій Мартишко і всі разом могутньо заспівали “Пісню про отамана Зеленого” і “Любо, братці, любо”.
Далі промовляв командир Легіону Свободи Олег Куцин. “У травні 1917 р. на Першому військовому з’їзді перемогли автономісти, – сказав він. – Вони збули мовчанкою пропозицію Міхновського проголосити на з’їзді Самостійну Україну – як мету революції і війни. А клич Міхновського творити українську національну армію, як головну підвалину держави, замінили кличем “українізації армії”, тобто творенням українських військових частин у рамках російської армії, підпорядкованих російському командуванню…”
Завершив виступ Олег Куцин так: “Сьогодні тут повинні бути присутні військові найвищих чинів, починаючи від комбатів та комбригів і закінчуючи начальником Генерального штабу та головнокомандуючим. Те, що їх немає на вшануванні будівничого української армії, свідчить про рівень їхньої національної свідомості”.
Далі знову лунали пісні Української революції у виконанні наших славних митців. Тарас Компаніченко виконав пісню на слова козака Богданівського полку Гриця Чупринки (муз. Павла Сениці) “Розкішний степ, убогі села”. Тарас Силенко проспівав пісню “Роковини” (на слова отамана Ананія Волинця), а Володимир Самайда – “Пане полковнику” (сл. і муз. О. Веремчука).
Валерій Мартишко прочитав, можна сказати, документальний вірш – “Зайвий”. У його основу ліг спогад вояка Армії УНР Мочарного “Козаки, звідки ви?”. Селяни не знали, звідкіля були хлопці,
Що кров’ю полили їхні поля.
Палаючим літом, в дев’ятнадцятім році
Скількох невідомих взяла рідна земля. Згадав Роман Коваль і кубанський період боротьби Миколи Міхновського, пов’язаний зі ст. Полтавською. Це родинна станиця бандуристів Костя Лінського, Конона і Никона Безщасних. Тут народився й генерал-хорунжий Армії УНР Кость Смовський. У Полтавській творилася Гайдамацька дивізія. До 1925-го в плавнях неподалік станиці діяв загін легендарного отамана Василя Рябоконя. Останнє повстання проти більшовиків почалося у грудні 1932 року… На початку 1933-го з Полтавської на Урал, у район Нижнього Тагіла, російські окупанти депортували 27 тисяч мешканців станиці Полтавської. Значна частина їх загинула від холоду і голоду ще тієї ж зими. А станицю Полтавську заселили росіянами з Новгорода і Пскова. Перше, що зробили переселенці-червоноармійці: вирубали сади на дрова...
На пам’ять про кубанський період життя Міхновського Тарас Силенко проспівав кубанську народну пісню “Тече Кубань аж у лиман”.
“Ми відродилися з ґрунту, наскрізь напоєного кров’ю наших предків, що полягли в боротьбі за волю України... – говорив Микола Міхновський. – Ми виголошуємо, що візьмемо силою те, що нам належить по праву... Ми не хочемо більше зневаги на своїй землі. Нас горстка, але ми сильні нашою любов’ю до України!”
Голос Миколи Міхновського почули нащадки. Абсолютна більшість тих, хто з Майдану пішов добровольцем захищати Україну, знали, хто такий Микола Міхновський, читали його працю “Самостійна Україна”, заряджалися її енергетикою. Це підтвердив у своєму виступі командир Легіону Свободи Олег Куцин.
На духовних прапорах цих хоробрих синів України було написане гасло Миколи Міхновського – Самостійна Україна! На цих прапорах вони залишили свою святу кров.
На пам’ять про духовних нащадків Миколи Міхновського прозвучала пісня Тараса Компаніченка “Дума про Савур-могилу” (про Іловайську трагедію).
“Якби я народився в Турівці чи на Згурівщині, – завершаючи вечір, сказав Роман Коваль, – я б пишався, що є земляком Миколи Міхновського. Сподіваюся, що у ваших серцях такі ж почуття”.
Після цих слів Тарас Компаніченко, Тарас Силенко, Валерій Мартишко і Володимир Самайда виконали пісню на слова Бориса Грінченка “Рідний стяг”.
А завершив дійство хор “Джерело” (художній керівник Павло Стукало) потужною піснею на слова Тараса Шевченка “Реве та стогне Дніпр широкий”.
У вечорі пам’яті Миколи Міхновського взято участь майже 300 дітей і дорослих.
Щира подяка Євгенові Чубуку, який закупив комплекти книжок про Визвольну боротьбу для всіх 14 шкіл Згурівки, управлінню освіти, яке купило книжки про Визвольну боротьбу для бібліотек Згурівки, та керівникові сільськогосподарського підприємства “Аратта” Григорієві Гавриленку – головному спонсору свята.
Слава Миколі Міхновському та його вірним нащадкам! Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр” 
|
