 Чверть тисячоліття тому, 6 червня 1768 р. (26 травня за ст. ст.), у перший день Петрового посту Військо Запорозьке на чолі з Максимом Залізняком розпочало з Холодного Яру свій визвольний похід. Останнє в історії України велике козацьке повстання за державну незалежність Української козацької держави на Правобережжі дістало назву Коліївщина.
Уперше її вжили під час допиту в с. Кодні 1771 року селянин з Оситняжки Василь Лобруненко і сотник козацький цибулівський Семен Підопригоренко. Вони назвали події 1768 року Коліївщиною, тобто рушенням колійців – надвірних козаків.
Коліївщина спиралася на надвірну міліцію шляхетських маєтків як основну військову силу. Надвірних козаків тоді називали “коліями”, “колійцями” (черговими, від пол. “kolej”), а їхню службу – “колійною” (почерговою, від пол. “sluzba kolejna”). Тож селяни не були головною силою повстання, вони виконували функції розвідників, агітаторів, забезпечували повстанські війська продовольством, організовували місцеве самоврядування на визволених землях. Метою повстання надвірних козаків було відродження держави Богдана Хмельницького (Війська Запорозького) в колишніх кордонах та проголошення всіх українців вільними козаками.
Збереглися свідчення, що Максим Залізняк проголошував: “Треба відібрати Україну від ляхів аж по Случ і Дністер, вирізати жидів, Січ наново утворити і в той спосіб звільнити козаків від ярма”. Під такими гаслами відбувалися й козацькі виступи в 1711 – 1714, 1734 – 1739, 1750 – 1752 роках.
Московити стривожилися. Вони побоювалися, що повстанців підтримує, як і раніше, Османська імперія. А великий гетьман коронний Речі Посполитої Францішек Ксаверій Браницький у листі до короля Станіслава Августа зазначав, що повсталі козаки не мають наміру воювати з турками.
Управління визволеними територіями влаштовувалося відповідно до Конституції Пилипа Орлика. Після взяття Умані, за легендою, відбулася козацька рада, яка обрала Максима Залізняка гетьманом відродженої Української козацької держави (на жаль, лише на кілька місяців).
Повстанці ще за кілька тижнів до прибуття основних сил закликали окупантів залишити землі, які згідно з міжнародними договорами мали належати Українській державі. Більшість польських шляхтичів та орендарів маєтків, які переважно були жидами, спішно покидали Україну. А мешканці спорожнілих маєтків із хлібом-сіллю зустрічали своїх визволителів.
Усупереч усталеним міфам, Коліївщина не була безглуздою різаниною жидів, католиків та уніатів. Протоколами свідків у кримінальних справах проти учасників повстання підтверджено число жертв під час штурму Умані – кілька десятків осіб, в інших містечках – ще менше, разом – не більше кількох сотень людей католицького віросповідання. У двох воєводствах – Київському і Брацлавському – загинуло 16 священиків-уніатів, що підтверджується маніфестом усього уніатського духовенства від 22 грудня 1768 року. Чисельність єврейського населення “в південно-західному краї” в 1765 – 1775 рр. скоротилася на близько 20 тисяч осіб. На це вплинула насамперед епідемія чуми в 1770 – 1771 роках. Лише в Києві в результаті епідемії померло понад 4000 городян.
Уваги варте й релігійне питання. Мотрин, Мошногірський, Медведівський, Жаботинський, Лебединський та інші козацькі монастирі в Правобережній Україні були великими осередками православної церкви в Речі Посполитій. Підпорядковувалися вони від 1672-го Браїльській митрополії Константинопольського патріархату.
У 1761 р. переяславський єпископ Гервасій Линцевський вирішив розширити територію своєї єпархії на Правобережжя. Агітувати православне духовенство Речі Посполитої “прістать на благочєстіє” московського православ’я та керувати цими парафіями було доручено Мельхіседеку Значку-Яворському. Така поведінка московських прислужників обурила Річ Посполиту й місцеве населення. Офіційна влада єдиною альтернативою намірам москалів бачила швидке розширення уніатства, вдаючись до насилля. А народ відповів у традиційний спосіб…
1764 року в Жаботині розпочалося козацьке повстання. Його очолив колишній запорожець, на той час сотник Жаботинської сотні надвірних козаків князів Любомирських Захар Харко. Під час повстання Харко вигнав ігумена Мельхіседека за Дніпро. Тож зброю під час Коліївщини святили представники Константинопольської патріархії, а не московські попи. А Значко-Яворський 1768 року закликав населення не підтримувати повстанців: “Чтоб ні одна душа із вас до оних своеволников не пристала. Більше терпіли, іще потерпіте. Ховайтеся, одбивайтеся… а до гайдамаків не приставайте, ібо і Бога прогнівите, і Бог за вас не буде обстоювати”.
Здобувши Умань, Залізняк планував похід на Білу Церкву. І намагався схилити московські війська на свій бік. Після досягнення домовленостей несподіваний арешт московитами Максима Залізняка та Івана Ґонти став переломним моментом. Повстанці мусили вести боротьбу на два фронти – проти польських і московських військ.
Микита Швачка штурмував білоцерківську фортецю, де перебував під конвоєм полонений Залізняк. Понад рік повстанці чинили опір каральним підрозділам, керуючись закликом: “Не тільки лях, а й москаль є ворогом народу. Тож не належить прислужуватися їм обом, тому що, тільки звільнившись від них, хлоп руський одержить необмежену свободу”. Антимосковський опір був не менш потужним, ніж антипольський. Один із лідерів другої хвилі повстання Мирон Губа казав: “Ляхів мені нічого бити, я буду різатися з москалями”.
Гайдамацький рух – це столітня війна Війська Запорозького за державну незалежність. Розпочав її гетьман Пилип Орлик. А повстання надвірних козаків – це остання спроба відновлення козацької республіки в кордонах часів Богдана Хмельницького. Вороги намагалися нівелювати її значення, накладали анафеми на її лідерів, продовжували тримати в омані українців. Але на захист гайдамаків став геній Тараса Шевченка…
Здавалось би, у Самостійній Україні мали б на державному рівні вшанувати 250-ліття славної Коліївщини та її провідників. Сприяти цьому мала б прийнята 8 лютого цього року Постанова Верховної Ради України № 2287-VIII “Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2018 році”. На жаль, ми цього не бачимо. Цей “радісний тягар” взяли на свої плечі громадськість та науковці.
14 квітня цього року в Умані відбувся “Марш Коліївщини”, організований ВО “Свобода”. Учасники акції пройшли вулицями міста зі смолоскипами від скверу Тараса Шевченка до пам’ятника Іванові Ґонті та Максимові Залізняку. 19 квітня я провів 5 уроків-презентацій з нагоди 250-річчя повстання в селах Фастівського району (Борова, Білки, Мотовилівка, Велика Мотовилівка, Мотовилівська Слобідка). 29 квітня в Медведівці з ініціативи Романа Коваля було проведено вечір пам’яті Максима Залізняка і його побратимів.
10 – 15 травня в Національній історичній бібліотеці України тривала книжкова виставка “Гайдамацьке повстання 1768 року”. Також було організовано низку тематичних книжкових виставок у бібліотеках Черкащини (Черкаси, Балаклея та ін.). 17 травня з ініціативи керівника фракції ВО “Свобода” Юрія Сиротюка Київська міська рада ухвалила відзначити у столиці 250-річчя Коліївщини. Одразу “серйозну стурбованість” цим рішенням висловила “Асоціація єврейських організацій і громад (Ваад) України”. Раніше аналогічні постанови, спираючись на вищезгадану постанову Верховної Ради, прийняли міські ради Львова, Первомайська та інших міст. 25 травня розпочалася міжобласна історична поштова естафета “Коліївщина”.
8 – 9 червня відбудеться ініційована Інститутом історії України НАНУ Всеукраїнська науково-теоретична конференція “Коліївщина 1768 – 1769 років. Козацько-гайдамацьке повстання в Правобережній Україні: історичні реалії та національна пам’ять”. 30 червня в с. Товмачі на Черкащині з нагоди 250-ї річниці Коліївщини відбудеться історично-музичний фестиваль “Товмацький курінь”.
У с. Гонтівці Чернівецького району Вінницької області планують спорудити меморіальний комплекс на честь провідника повстання Івана Ґонти. Місцеві мешканці власними силами вже насипали високу могилу, підготувавши місце для величного монументу. Національна спілка краєзнавців України та Житомирський обласний краєзнавчий музей 21 вересня 2018 р. проведуть у м. Житомирі Всеукраїнську науково-краєзнавчу конференцію “Національно-визвольна боротьба українського народу”, присвячену 250-річчю Коліївщини та 100-літтю Української революції.
До Покрови в с. Кодні на Житомирщині заплановано відкриття нової експозиції місцевого краєзнавчого музею. Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України готує до друку збірник документів про повстання.
“Події Коліївщини несуть пересторогу усім ворогам української нації: окупантам, агресорам і українофобам, котрі посягають на прагнення українців мирно жити на своїй, Богом даній, землі”, – під час виступу на вечорі пам’яті Максима Залізняка в Медведівці зазначив депутат Київради Юрій Сиротюк.
Повстанці всіх часів хотіли, щоб українці були господарями на своїй землі, щоб не було ні соціального, ні релігійного, ні національного гніту. Українці – нація вільних людей, вільних козаків. Тому дух Коліївщини витатиме над цією землею завжди. А особливо тоді, коли новітні магнати й окупанти, забувши уроки історії, знову захочуть впрягти в ярмо вільний козацький народ. Євген БУКЕТ,
редактор газети “Культура і життя”,
спеціально для газети “Незборима нація” 
На світлині Сергія Тринитриченка – Микола Кравченко-“Крук” виголошує молитву українського націоналіста. Холодний Яр, Гайдамацький став, 29 квітня 2018 р. |
