“Коли я впаду, мою кров вип’є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце”, – ці слова Юрія Горліса-Горського Сашко Капінос вибрав для пам’ятника “Борцям за волю і незалежність України”, який разом із братом побудував у с. Куликові Кременецького району на Тернопільщині.

Вечір пам’яті Героя Небесної Сотні Сашка Капіноса “Раз добром нагріте серце вік не прохолоне” відбувся в Києві в Національному центрі культури “Музей Івана Гончара” 10 березня 2018 року. Цього дня Олександрові Капіносу виповнилося б 34 роки. Він був одним із найяскравіших представників молодого покоління незалежної України.

Сашко Капінос народився в с. Дунаєві Кременецького району. У 2001 р. закінчив із золотою медаллю Дунаївську школу, а в 2006-му з відзнакою – лісотехнічний університет у Львові. У 2008 – 2009 рр. Капінос жив у Вінниці, де був керівником громадської організації “Сколоти” (самоназва скіфів). 

Сашко Капінос любив роботу на землі,  тож став фермером. Перший у рідному селі почав носити вишиванку, показуючи приклад молоді. Перший виступив за зняття радянської символіки (але комуністичну зірку на Будинку культури замінили тризубом вже після загибелі Капіноса). Ініціював встановлення пам’ятника Тарасові Шевченку, організовував вечорниці, навчав молодь народних танців. Створив спортивний клуб. Власним коштом і силами облаштував його. Організував співочий гурток у Куликові. Грав на баяні, гітарі, бандурі. Збирав українські пісні. Мріяв власноруч виготовити бандуру і кобзарювати по селах. Започаткував уроки писанкарства напередодні Великодня не лише в Дунаєві, а й у навколишніх селах. Вів антитютюнову та антиалкогольну кампанії. Був волонтером літніх таборів для дітей-сиріт з усієї України. Щороку приїздив у Київ на Покрову та брав участь у маршах на честь УПА. Багато подорожував історичними місцями України – вклонився і Холодному Яру, і Хортиці. Майже щороку в травні, в річницю поховання Кобзаря, їздив у Канів на Тарасову гору. У 2009 році вступив до ВО “Свобода”.

На початку 2012 р. відстояв права громади і не дозволив побудувати в Дунаєві хімічний завод, який би завдав шкоди довкіллю. Був одним із найактивніших учасників Мовного майдану (голодував 12 днів на знак протесту проти антиукраїнського закону Ківалова – Колесніченка). Учасник Революції Гідності. “Кремінь” (псевдо Капіноса) – ройовий 35-ї штурмової сотні “Волинська Січ”. 

Увечері 18 лютого 2014 р. під час атаки силовиків біля барикади поблизу Будинку профспілок Сашко Капінос дістав тяжке поранення голови. Помер наступного дня в лікарні. Трохи не дожив до свого 30-річчя. Він планував одружитися після перемоги революції з Оленою Котляр, з якою познайомився на Майдані.

Олександрові Капіносу посмертно присвоєно звання Героя України. У Дунаєві герою встановлено пам’ятник, у Куликові на приміщенні клубу – меморіальну дошку. 

На вечорі пам’яті було відтворено все те, чим Сашко жив, надихався та надихав. Спочатку для дітей було влаштовано майстер-класи з писанкарства, створення витинанок, виготовлення шабель, фехтування, майстрування автентичних дерев’яних іграшок, цікаві заняття з історії.

Спогадами про героя поділилися рідні і друзі Сашка, Олена Котляр. Було показано про нього фільм. Співали кобзарі Тарас Силенко, Василь Лютий, Михайло Коваль, лірник Михайло Хай та інші. Учасники дитячого театру “Левеня” декламували вірші Тараса Шевченка. Була й танцювальна частина.

Співорганізатором вечора пам’яті виступив Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні – Музей Революції Гідності.