“Наші лицарі”
Козак Семен Нескоромний служив у 3-ій Залізній дивізії. В осени 1919 р. його захопили добровольці. В збірній станиці для полонених при штабі Бредова його призначили на службу за ординарця при самому... Бредові. Важке життя почалося новоспеченому “бредовцеві”. Московська мова, самоволя “гаспод афіцеров”, хабарництво, продаж і спекуляція державним майном – все це творило жахливий стан цілковитого морального занепаду бредовського оточення. Все і вся грабувало, торгувало, продавало й набивало кишені, а потім утікало. Генерал Бредов мав власний автомобіль, здобутий добровольцями в одному з боїв з українцями. До С. Нескоромного дійшли чутки, що бувший його н-к дивізії, тоді ще полковник О. Удовиченко наново формує українську дивізію... В голові “бредовського” ординарця виникає плян негайної втечі до своїх. У таємницю цього пляну Нескоромний посвячує ще другого ординарця... Умовилися на тому, що заберуть від Бредова український автомобіль і пару коней – одну коняку для ординарця, а другу в подарунок самому полковникові. “Все одно коні українські”, – казав товариш Нескоромного. Десь через тиждень, як склалася ця змова, обидва “ізменнікі” вже рапортували в штабі дивізії полковника О. Удовиченка про своє прибуття на службу до “своєї” дивізії разом з автомобілем, кіньми, озброєнням і т. п. Коли в дивізії хтось, жартуючи, запитав: “А як же це ви не продали усього цього добра?”, С. Нескоромний відповів: “Хай москалі торгують нашою крівавицею, а нас ще Бог милував!”
А[нтін] КОРШНІВСЬКИЙ
Дж.: Син України. – 1921. – Ч. 2. – 7 січня. – С. 4 – 5.
На світлині – Антін Коршнівський.
Публікація Юрія Юзича. | 
