(21.06.1944, с. Росохач Чортківського р-ну Тернопільської обл. – 9.02. 2018, с. Росохач)
З дитинства захоплювався боротьбою УПА, слухав зарубіжні радіостанції, відчував потребу боротися проти колонізації та російщення України.
Обурювався знищенням пам’ятних хрестів у селі, руйнуванням церкви та могили січових стрільців, арештами української інтелігенції 1972 року, відтак з охотою прийняв пропозицію Володимира Мармуса вступити в підпільну патріотичну молодіжну організацію, яка боротиметься за незалежність України.
14 січня 1973 р. Микола в хаті Андрія Кравця в урочистій обстановці – зі свічками, вклякнувши на коліна перед хрестом та образом Божої Матері, – склав присягу, яка зобов’язувала вважати боротьбу за незалежність найвищим обов’язком. Крім господаря, були присутні Володимир і Микола Мармуси, Петро Вітів, Володимир Сеньків, Петро Винничук, Микола Лисий. 9-м членом організації став Степан Сапеляк.
Микола взяв участь у виготовленні та встановленні в м. Чорткові 4 українських національних прапорів та поширенні 19 листівок 21 січня 1973 р. – напередодні 55-ї річниці проголошення ІV Універсалу Центральної Ради та 54-ї річниці Злуки УНР і ЗУНР. Розклеював листівки, що закінчувалися гаслами: “Свободу українським патріотам!” “Ганьба політиці русифікації!”, “Хай живе зростаючий український патріотизм!” і вимогами свободи друку, мітингів і зібрань.
Заарештований 22 березня 1973 року. Засуджений разом із шістьма іншими членами організації на закритому засіданні Тернопільського обласного суду 24.09.1973 за ст. 64 (“участь в антирадянській організації”) та 62 ч. 1 (“антирадянська агітація і пропаганда”) до 3 р. ув'язнення в таборах суворого режиму та 2 р. заслання.
Карався в таборі суворого режиму ЖХ-385/19, пос. Лєсной Теньгушовського р-ну, Мордовія, разом з Петром Винничуком. Працював кочегаром, у сушильному цеху. Спілкувався з колишніми вояками УПА Миколою Кончаківським, Дмитром Синяком, Іваном Мироном, Михайлом Жураківським, Романом Семенюком, з отцем Денисом Лукашевичем та широким колом молодих політв’язнів різних національностей.
Восени 1975 р. етапований у табір ВС-389/37, Пермська обл., пос. Половинка Чусовського р-ну, де були зібрані майже всі його посправники. Брав участь в акціях протесту, у підготовці інформації про події в зоні. Заслання відбував у с. Нікольську Кривошеїнського району Томської області.
Навесні 1978 р. повернувся в с. Росохач. Одружився з Ольгою Свідзинською, мають синів Василя, Андрія, Михайла і дочку Марію.
Наприкінці 1980-х – на початку 1990-х рр. М. Слободян брав активну участь у русі за незалежність. Був членом Координаційної ради Чортківського “Меморіалу”, членом УГС, УРП та РХП. Реабілітований відповідно до Закону УРСР від 17 квітня 1991 р. “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”.
18 серпня 2006 р. нагороджений орденом “За мужність” І ступеня.
Імена всіх учасників Росохацької групи закарбовані в пам’ятній таблиці, урочисто відкритій на приміщенні Чортківського педучилища 26 січня 2012 року.
Василь ОВСІЄНКО. Харківська правозахисна група |
