Артем Зубенко народився в с. Малих Будищах Заїченської волості Зіньківського повіту Полтавської губернії. Я довідався про нього на початку 2000-х років, вивчаючи архівно-кримінальну справу його двоюрідного брата Іллі Зубенка (1893 – 1966), голови Малобудищанської “Просвіти” в 1917 році. 15 вересня 1937 р. слідчий запитав його: “Обвиняемый Зубенко, расскажите следствию правдиво, Вы поддерживаете связь с родными, бежавшими вместе с Петлюрой за границу?”
Ілля Зубенко відповів: “Я имел двоюродного брата, Зубенко Артём Николаевич, который служил в контрреволюционной армии Петлюры, и при отступлении последнего и он отступил, куда – неизвестно. В 1921 г. я получил письмо и узнал, что брат Зубенко Артём оказался на жительство г. Прага (Чехословакия), после этого ещё писал 2 письма, в яких изображал его жизнь. Об этом я сообщал в органы ГПУ, а также оставлял подленики моего письма, которое я писал за границу брату Зубенко Артёму. Окончательно я связь с ним порвал с 1925 года. С этого времени никакого сообщения от брата Зубенко Артёма не имел и ему также не писал”.
Двоюрідна племінниця Артема Зубенка, відома на Кубані вишивальниця Віра Федосіївна Мордіна (в дівоцтві Зубенко), 1927 р. н., у листі до мене від 3 березня 2005 р. зазначила інше ім’я по батькові Артема Зубенка – Прокопович. Написала, що він інженер, у ЧСР створив сім’ю. З цього свідчення можна зробити висновок, що хтось із малобудищанських Зубенків мав зв’язок з Артемом Зубенком.
Уточнення про те, що Артем Зубенко був інженером, спонукало мене звернутися до Романа Коваля, з яким я познайомився 2011 року в Холодному Яру. Справа в тім, що він з Віктором Моренцем і Юрієм Юзичем випустив 2 томи книги “«Подєбрадський полк» Армії УНР”, у яких оприлюднено біографії українських вояків – студентів і випускників Української господарської академії в Подєбрадах. Я запитав, чи не зустрічав він серед “подєбрадців” ім’я Артема Зубенка.
Роман Миколайович відповів: “Артем Зубенко, якщо він вояк, то у подєбрадській академії він не вчився. Пишу так, бо ми вибирали для своєї книжки лише вояків, а інших лишали за бортом нашої уваги”. Роман Коваль також повідомив, що в книзі Семена Наріжного “Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами”, виданій у 1942 році в Празі, на с. 5 зазначено, що “інж. А. Зубенко” склав пожертву на видання цього видання”, а “під номером 212 вміщено і світлину “Арт. Зубенка”. Роман Коваль надіслав і фото нашого земляка з цієї книги.
Ім’я борця за нашу незалежність повертається. Сподіваюся, що в майбутньому пощастить віднайти детальнішу інформацію про життя Артема Зубенка за кордоном.
Віктор МІЩАНИН, провідний науковий співробітник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному
|
