Рік тому запросила мене на розмову 89-літня Лідія Василівна Гома, троюрідна племінниця останнього отамана Київщини Пилипа Васильовича Драника-Косаря. І почула я таку історію: лежачи в ліжку, Лідія Василівна відчула у старій подушці щось тверде; розпорола і побачила стару фотографію. Хто сховав у подушці світлину, вона не знає.
На фото – допризовники із с. Княжичів, 1903 року народження. Фотографувалися княжицькі хлопці в Боярці 13 червня 1925 р., після відвідання Будаївського райвійськкомату. Про це свідчить надпис на звороті, зроблений Архипом Дяченком.
Лідія Василівна відразу впізнала свого батька – Василя Проценка (сидить по центру) та мого діда – Калістрата Саковського (стоїть ліворуч). Я визначила ще двох осіб – Архипа Дяченка (стоїть у центрі) й Антона Дудку (стоїть праворуч) …
Те, що фотографію було сховано, означало, що на ній зображено учасників боротьби проти російських окупантів. За її зберігання могли бути великі неприємності, тож навіть рідня не знала про цю таємницю. На моє переконання, всі хлопці так чи інакше причетні до Визвольної боротьби, бо були синами господарів.
У червні 2017 р. під час перепоховання знайдених у Жорнівському лісі останків воїнів, які загинули у Другу світову війну, я звернула увагу на немолодого чоловіка, дуже схожого на невідомого хлопця з фотографії. Попросила його зайти до мене. Він підтвердив, що на світлині – його дід по матері Прохор Кравченко, син м’ясника Микити Кравченка, який ще й мав 8 га землі. Олександр Нестеренко (так звали цього чоловіка) розповів, що Прохорова мати Катерина закликала княжицьких жінок не віддавати свого статку, боротися проти пограбування села – т. зв. колективізації. Наприкінці 1920-х “совласть” забрала у Микити його господарство і вислала із села.
Я передала фото до сільського краєзнавчого музею та розмістила у Фейсбуці. Невдовзі відгукнулася жителька Княжичів. Вона сказала, що на світлині їхній родич – Нечипір Пономаренко. Проте онука Нечипора Людмила Андріяшина не признала його. І повідомила, що її дід народився 1896-го, тобто на 7 р. старший за інших хлопців.
Припущення, що праворуч сидить Микола Пастушенко, виникло в мене після написання замітки для газети “Незборима нація” про надмогильний пам’ятник Миколі Пастушенку. Я зателефонувала його онуці Раїсі Скворцовій, надіслала фото, відвідала Миколину племінницю – Галину Бовенко. Після численних перемовин, перегляду багатьох фотографій, вивчення записів тих часів Раїса Скворцова і Галина Бовенко прийшли до висновку, що на фото – Микола Григорович Пастушенко, 1903 р. н., “сотник отамана Гайового”.
Слід сказати, що мешканці сіл Княжичів та Жорнівки підтримували отамана Гайового (Івана Грисюка). Колишній голова колгоспу Антон Дудка у спогадах, записаних у 1948 р., згадав прізвища 15 княжичців, які воювали в загоні отамана Гайового, серед них і Миколу Пастушенка. І додав: “Були ще й таємні агенти, які їм допомагали”.
Зверніть увагу на сумний погляд обох хлопців, які сидять по боках. Їхня доля трагічна. Через два роки життя Прохора і Миколи обірветься в Княжичах. Прохор загине від ножового поранення. Те, що його вбивцю так і не покарали (про це мені розповідала моя мама), може свідчити про те, що вбивця був представником окупаційної влади, а його жертва – ворогом “соввласті”. Миколу ж знайдуть повішеним у батьківській хаті…
На фотографії по центру сидить Василь Проценко, син господаря Ониська, який мав 6 га землі. Після “розкуркулення” в 1930 р. родина Проценків змушена була виїхати до м. Черняхова Житомирської області. Повертався до Княжичів Василь таємно, бо дозволу на проживання в рідному селі не мав. Загинув на фронті під час Другої світової війни.
Архип Дяченко (на фото стоїть по центру) взяв собі за дружину Прохорову сестру Палажку. Під час війни Палажку та її батька Микиту Кравченка розстріляли німці. Коли їх везли через с. Лука, Микита співав “Ще не вмерла Україна…”.
Про участь Калістрата Саковського (на фото стоїть ліворуч) у Визвольній боротьбі ми нічого не знаємо, проте його старший брат Харитон воював за Україну в загоні отамана Гайового.
Сьогодні ми віддаємо шану відважним хлопцям – нашим односельцям, які свою молодість присвятили боротьбі за Україну. Багато з них загинули. На жаль, пам’ять про них відновлюємо лише через століття.
“Борцям за Українську державу” – такий надпис буде викарбувано на пам’ятному знаку, спорудження якого вже розпочато в с. Княжичах.
Людмила ГРЕБЕНЮК, Історичний клуб “Холодний Яр”
с. Княжичі Києво-Святошинського р-ну |
