(28.08.1928, с. Верхівня, нині Ружинського р-ну Житомирської обл. – 24.01.2018, Київ )
Помер Павло Вакулюк, кандидат с.-г. наук (1964), професор (1992), голова Товариства лісівників України (1967 – 1995), заслужений лісівник України, член Історичного клубу “Холодний Яр”, автор книжок про ліс, лісовідновлення і лісорозведення, історію лісів, а також книжки про свою родину та свою малу батьківщину. 1996 року Павло Вакулюк написав чудову передмову до книжки “Героїзм і трагедія Холодного Яру” під назвою “Історико-географічний опис Холодного Яру”.
Його дружина Олена Ліховецька – племінниця отамана Чорного Ворона (Віктора Чекірди) та підхорунжого Армії УНР Якова Чекірди, який на своєму довжелезному шликові вишивав хрестики, червоний – за вбитого більшовика, білий – за знищеного денікінця. Павло Гаврилович подарував мені фотографії Якова Чекірди під час його ризикованого відвідання Києва в 1972 р., а також світлину двоюрідної сестри Віктора та Якова – Палажки Ліховецької, начальника санітарного потяга Армії УНР. Усі ці світлини я опублікував у книжці “Чорний Ворон: п’ять біографій”.
Як людина Павло Гаврилович був добрий і щирий, врівноважений і делікатний. Востаннє ми з ним бачилися в Боярці під час встановлення меморіальної дошки Марку Шляховому, а говорили останній раз по телефону на день його народження. Звичайно, я бажав йому дожити до 90-ліття, “а потім ще трошки”. На жаль, так не сталося… Історичний клуб “Холодний Яр” висловлює щирі співчуття родині Павла Вакулюка.
Від імені Історичного клубу “Холодний Яр”
Роман КОВАЛЬ
“Життя варто присвятити улюбленій справі”
Думаю, що в житті кожного є людина, яка мала вирішальний вплив на його майбутнє. Озираючись назад, розумієш: перший крок на обраному тобою шляху зроблено з опорою на чиюсь міцну руку. Для мене такою Людиною став дідусь Павлик, батько моєї чудової мами. Схоже, він раніше за всіх знав, що єдиною складністю у виборі майбутнього для мене стане питання “у який унівєр піти на історичний?”. Ще б не знати! Це ж дідусь, вкладаючи мене маленького спати, розповідав не казочки про всяких колобків, а адаптовані для дитячих вух сюжети про давньоруських князів, козаків або холодноярських повстанців. А ще він став прикладом того, що життя варто присвятити улюбленій справі. І як практик, і як науковець десятки років віддав охороні природи і лісовому господарству, роботі, яку любив абсолютно.
89 років – довгий шлях, пройдений з гідністю. Вранці 24 січня цей шлях закінчився. Вірю, Ти у кращому світі. Ми маємо це прийняти і ще якось це пояснити твоєму правнуку... Дідусю, тепер Ти назавжди з нами...
Максим ВАКУЛЮК |
