(4.12.1930, с. Гуща Любомльського р-ну Волинської обл. – 25.01.2017, Луцьк)
Більшовики розорили господарство його батька, брат Іван загинув у таборах Півночі. У листопаді 1940 р. сім’ю виселено на територію Польщі. За німецької окупації родина повернулася в Гущу. Село пограбували червоні партизани, а німці спалили. Родина Коців мало не загинула від диму в підземеллі...
20 липня 1944 р. в село вступили радянські війська. Їхнє господарство нова влада знову розорила. 8 січня 1947 р. батька засудили до 10 р. позбавлення волі у виправно-трудових таборах і 5 р. позбавлення громадянських прав, а сім’ю викинули з хати, забрали всі продукти. Микола викопав землянку, жив у ній з матір’ю та двома сестрами. Збирав гриби, ягоди, жолуді, ловив рибу, тим і живилися. Зиму 1948 – 1949-го прожив у порожній цистерні. Захворів на плеврит.
1 жовтня 1950 р. Миколу забрали до війська. Заморена голодом, у березні 1951 р. померла мати. Служив на Далекому Сході. Хворів на туберкульоз кісток. 1952 року комісований. Лікуватися не мав за що.
Ходив у райцентр Головине у вечірню школу. Закінчив сім класів. Далі навчався в заочній середній школі, ходив у Любомль (за 14 км!) до вечірньої школи.
У 1957 р. вступив на економічний факультет Сільськогосподарської академії в Києві, закінчив її 1962 року. Паралельно навчався заочно на механіко-математичному факультеті Київського університету (закінчив 1966 р.). Обстоював навчання українською мовою. Мав щастя ознайомитися з “Історією України-Руси” Михайла Грушевського.
З 1962 р. працював у Копичинському сільськогосподарському технікумі. У міру можливості захищав студентів, давав їм читати літературу довоєнних видань, збирав дані та вів записи про боротьбу УПА за незалежність, примусову колективізацію, записував уривки передач радіо “Свобода”.
У Києві в 1966 р. списав із журналу “Дукля”, що виходив у Словаччині, вірші Василя Симоненка, зокрема “Курдському брату”, якого трансформував як “Українському брату”. Слово “шовінізм” замінив на “комунізм”, “курде” – на “брате”, у рядках “Як упаде в роззявлену могилу Останній на планеті шовініст” замінив на “Останній на Вкраїні комуніст”. Переписав вірш друкованими літерами на картоні, намалював тризуб, сфотографував і виготовив близько сотні примірників листівок. Поширював їх у Тернополі, Хмельницькому, Волочиську, Кременці, Дубні, Луцьку, Нововолинську, Турці, Києві, на Рівненщині.
Давав читати листівку декому зі своїх учнів. Його запідозрили, шляхом шахрайства взяли відбитки пальців, влаштовували таємні обшуки і провокації, але ніхто з учнів не видав свого вчителя.
26 жовтня 1967 р. в м. Заліщиках Миколу заарештували – з листівками в кишені.
Допитував начальник Тернопільського обласного управління КҐБ полк. Ступак. Справу вів слідчий Бідьовка. Йому не вдалося встановити жодного прямого свідка “антирадянської агітації” М. Коца.
9 квітня 1968 р. в Копичинцях і Хоросткові, де раніше працював Микола, відбулися “збори громадськості”, які вимагали суворого покарання. Було запущено чутки, що Микола – американський шпигун, а його покійний брат Іван – ворог народу (хоча він був уже реабілітований), а батько – куркуль.
На суд 11 квітня батька, брата Андрія і сестру не допустили. Вирок максимальний: 7 р. ув’язнення та 5 р. заслання за ч. І ст. 62 КК УРСР. Побачення з батьком, братом Андрієм і сестрою Ганною тривало менше 20 хвилин.
6 червня відправлений етапом у мордовські табори. 29 червня прибув у табір № 11 (Явас). Працював у полірувальному, диванному цехах, де потерпав від шкідливих випарів і пилу. Занедужав на серце, лежав у лікарні…
9 серпня 1972 р. разом з великою групою політв’язнів в умовах надсекретності етапований на Урал, у пермський табір № 35. Напередодні етапу на заслання його ізолювали і піддали кількаразовому обшукові з принизливими процедурами – щоб нічого не вивіз “на волю”.
26 жовтня 1974 р. вивезений із двома валізами і мішком книг у Томськ. Через місяць прибув літаком у м. Тегульдет на сході Томської області. Тривалий час не міг ніде влаштуватися на роботу, потерпав від морозів і голоду. Працював на цегельні, пилорамі, електростанції… Його відвідували кагебісти, шукали “порозуміння”. Мав клопіт із телеграмами українською мовою, з передплатою преси. Жити доводилося в середовищі кримінальних засланців…
13 вересня 1979 р. М. Коц повернувся в Луцьк. 5 місяців не міг ніде влаштуватися на роботу, жив у брата та сестри. Рідних весь час шантажувала влада…
Мусив піти на 5-місячні курси кранівників. 5 років працював на будовах у різних містах області. Не вступав у профспілку, не ходив на вибори і суботники.
Коли настала “перебудова”, Микола Коц часто їздив до Києва і Львова.
Влітку 1988 р. на мітингу подав В’ячеславу Чорноволу заяву в Українську гельсинкську спілку (датував її днем свого арешту). Створив Волинську філію УГС. Проти нього здійнялася хвиля публікацій у місцевій пресі, що він, мовляв, кримінальний злочинець, а батько його був куркулем.
Микола Коц – член-засновник Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих (3.06.1989), Української республіканської партії (29.04.1990). Розробив програму дій обласної організації, але через незгоду з обласним керівництвом відійшов від неї, вступив до КУН, але з тих же причин вийшов із членства.
Реабілітований.
Василь ОВСІЄНКО, Харківська правозахисна група
Від редактора
Я знав Миколу Коца – як члена УГС та УРП. Ми з ними були однодумці. Тихий, врівноважений, твердий і принциповий – таким він залишився в моїй пам’яті. Вічна пам’ять!
|
