Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2024 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Українська історична традиція прощання з військовими


Виступ Романа Коваля на конференції “Вшануй”, що відбулася в Києві в Українському домі 17 листопада 2017 р.

Українська історична традиція прощання з військовими… Добре, що цю тему порушено сьогодні, але одразу скажу: цілісної картини нема – наша історична пам’ять перервана. Знаємо лише фрагменти традиції прощання з військовими, які здебільшого, крім одного, є і в традиції інших народів. Скажу, що ні у Велесовій книзі, ні в Біблії традицію вояцького поховання не прописано.
В основу обряду поховання воїна покладено народну традицію поховання будь-якої особи племені чи народу. А вже до народної традиції додавали вояцькі почесті.
Філософ Володимир Шаян писав, що під час прощання треба робити те, що робив покійний за життя. Тому й проводжали в останню дорогу пана-товариша гарматами, пищалями і гаківницями. Військовий салют є і в традиції інших народів.
“Козака несуть і коня ведуть…” Звичайно, коня загиблого, його друга-товариша. Але кінь міг теж загинути в бою. Та й далеко не кожен козак мав коня. Більшість були “пішими-пішаницями”. Тож можна було вести будь-якого коня.
Старий козак  Григорій Князюк стверджував, що перевагу віддавали білому коневі, бо це ознака святості. Саме цей кінь мав винести воїна в інші світи, а тоді повернути – після спочинку – в іншому образі на рідну землю.
Кінь йде перед труною або ношами, на яких несуть тіло воїна. І ця традиція є в інших народів.
За конем – товариш загиблого ніс шаблю. Як стверджує Григорій Князюк, шабля – у правій руці, лезом – до лівої.
Під час похорону кобзаря Василя Литвина, якого багато хто вважав за свого духовного батька, козак Василь стояв біля його труни з оголеною шаблею. Прощаючись, він торкнувся шаблею чола покійного, його рук і ніг…

Ой на горі огонь горить,
А в долині козак лежить.
Накрив очі китайкою –
Заслугою козацькою.

Китайка – козацька заслуга. Оце, здається, єдине, що є тільки в нашій традиції. Хоч думаю, що закривати очі матерією могли і в інших народів, але червона китайка – це лише наша особливість. Дуже сумно, що тисячам наших козаків, які полягли на полі битви з російськими агресорами, не віддано останньої козацької почесті – не поховано з китайкою.
Усі, до кого я звертався за консультацією, – Тарас Силенко, Галина Лозко, Віталій Опанащук, Григорій Князюк, Тарас Беднарчик, – в один голос стверджували, що червона китайка є продовженням стародавньої традиції посипання небіжчика охрою – рудою глиною. Червона охра символізувала повернення душі до цього світу, очевидно, вже в іншій іпостасі.
В українській пісні є такі слова:

Дай же, дівчино, хустину,
Може, в бою я загину,
Темної ночі накрию очі,
Легше в могилі спочину.

Тобто ота хустина, яку дівчина давала своєму хлопцеві в похід, була оберегом, а в разі смерті – китайкою, яка, можливо, оберігатиме козака в інших світах.

У прадавні часи існувала й традиція спалювання тіла разом із кінською збруєю та іншою амуніцією. Можливо, таким чином рятували тіло полеглого від знеславлення ворогами. У попелище встромлялися меч, палаш, спис або шабля.
Вогнище мало значення і тоді, коли тіло не спалювалося. Вогонь у вигляді свічки завжди використовувався під час похорону. Часом вогнем свічки освячували воду, а потім кропили нею тіло.
“В обряді поховання воїна мала важливе місце і грудка землі з його кров’ю”, – стверджує Галина Лозко.
Щодо насипання могил шапками, то Леонід Васильович Череватенко стверджував, що такої традиції не було. А хибне уявлення про неї виникло після історично-пропагандистського радянського фільму Ігоря Савченка “Богдан Хмельницький”, показаного 1941 року. Навпаки, козаки часто приховували могили своїх ватажків, полковників і гетьманів, – адже наші вороги, поляки і росіяни, “воювали” з могилами, тобто плюндрували їх, а тіла прагнули знеславити. Тому ми й досі не можемо знайти могил наших великих воїнів, не знаємо, де поховано Богдана Хмельницького та й інших наших гетьманів, майже всіх кошових і полковників.
Знаємо, що часом тіла “доховували” у скіфські кургани. Вигідно: і місце помітне, визначне, і тіло ворогам важко віднайти – потрібно весь курган перекопувати. А свої знають, що побратим “тут”. Так зробили козаки з тілом полковника Данила Нечая. Завдяки цій хитрості його поховання збереглося до наших днів.
А ось полковникові Армії УНР Якову Гальчевському з Поділля, якого вояцька доля закинула на Холмщину, не поталанило й після смерті: поляки знищили його могилу, зрівняли її  із землею. Оці слова з пісні ніби про нього:

Ані труни, ані ями…
Ані вітця, ані мами…

Дуже погано, що багато наших героїв нинішньої українсько-російської війни поховано як цивільних осіб.
Могила воїна має відрізнятися від поховань цивільних осіб. Це може бути і зображення самого воїна зі зброєю в руках, це може бути меч, це може бути і тризуб з мечем у центрі.
У головах могили садовили кущ калини. Червона калина символізувала кров, пролиту в обороні нашої Батьківщини, і відродження в майбутньому. Очевидно, що китиці калини – це кров полеглого.  Про калину, посаджену на могилі страченого ляхами козака, в поемі “Лесь преславний гайдамака” (1900) писав Борис Грінченко:

Сяє з неба сонце ясно,
І цвіте калина красно,
А красу козак любив!..
Добре там йому лежати:
Все прибралось в пишні шати,
Соловейків чути спів...

Слава полеглим! Слава Україні!

Роман КОВАЛЬ



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!

Іван КАЧУРИК – 400 грн
Віра САВЕНОК (Чернігів) – 450 грн
Віктор ДРУЗЬ  (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 700 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 2000 грн

Передплачуйте газету “Незборима нація”

Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ