 Автор народної пісні “Навиваймо, браття, кришталеві чаші” Віктор Лісовол останні роки свого життя прожив у Вишгороді. 15 червня 2017 р. на будинку, де він мешкав, відкрито меморіальну дошку. Ця подія перетворилася на двогодинне свято української пісні й думки. Виступали поети Вадим Крищенко та Олександр Балабко, кобзарі Тарас Силенко, Віталій Мороз та Олександр Гончаренко, гурт “Козацькі забави”, краєзнавець Микола Оцун, письменник Володимир Осипчук, голова Вишгородської державної адміністрації В’ячеслав Савенок. Чудово співали Світлана Мирвода і хор “Гомін”.
Я у своєму виступі нагадав, що цього року виповнюється 50 літ, як Віктор Лісовол виспівав геніальну пісню “Нащо мені женитися” на слова Тараса Шевченка, і висловив жаль, що ця чудова пісня не звучить сьогодні ні на хвилях радіо, ні по телевізору.
Коли її вперше почув поет Іван Немирович, то вигукнув із почуттям: “Я би вас із нею на найпочесніші фестивалі посилав, щоб... щоб показати нашу душу”. А поет Борис Списаренко додав: “І головне – Шевченко не втратився”.
10 травня 1978 р. в Києві у Спілці письменників під час вшанування старосвітського кобзаря Георгія Ткаченка Лісовол із величезним успіхом виконав “Думу про трьох самарських братів” і пісню “Нащо мені женитися”. “Подуріли всі, – згадував Лісовол, – хотіли, щоб я знов співав...”
Працівник Київського ботанічного саду Володимир Северин про пісню “Наливаймо, браття” висловився так: “Бандитська пісня, вибачайте, бунтарська”. Северин дивувався, як Лісовол під час виконання цієї пісні з мінору миттєво вискакує на мажор.
Звичайно, ці пісні летіли в цей день на Вишгородом…
Віктор Лісовол – золота людина. Пишаємося, що він був членом Історичного клубу “Холодний Яр”, учасником багатьох вечорів пам’яті героїв Визвольної боротьби. Знати його і не любити – неможливо.
У березні 2005 р., в колись повстанському селі Миколаївка, на Літинщині, Віктор Лісовол співав дітям. Вони слухали – серйозно, мовчки. Ніхто не грався, не штовхався, не їв цукерок, не жував жвачок. І згадався мені вірш Бориса Списаренка, присвячений Лісоволові: А ти піснями рід козацький множ,
Тоді нас буде більше, як учора,
Ще й сіра зграя, безбатьківством хвора,
До наших лав пригорнеться також.
Даруй їм, батьку, кобзи пульс і голос
І щирим словом клич у дружнє коло. Дивився я на прекрасних миколаївських дітей, безпосередніх і зацікавлених, чистих і щирих, як серце козацьке, і думав, як все ж неважко навернути їх у віру козацьку. Треба лише до їхніх сердець промовити так, як оце промовляв сивий кобзар Лісовол.
Тепер “щирим словом кличе у дружнє коло” молоде покоління кобзарів – Тарас Силенко, Віталій Мороз та Олександр Гончаренко. Щиро дякую їм, що вклонилися в цей день нашому батькові Лісоволу. Вічна йому слава – за пісні, які пробуджували козацький дух і тугу за козацькою Україною, за відродження віри козацької в наших серцях!
Організували свято депутат Вишгородської міської ради Валерій Виговський (спонсор меморіальної дошки), радник міського голови Вишгорода Стефанія Сідляр, завідувачка бібліотекою Галина Дмитренко, ведуча Тетяна Негоденко, дочка Лісоволової дружини Зої Патимат і заступник голови Вишгородської “Просвіти” Сергій Прокопенко, який сердечно опікувався кобзарем та його дружиною Зоєю в останні роки їхнього життя. Роман КОВАЛЬ 
На світлині Георгія Лук’янчука – Віталій Мороз, Роман Коваль, Вадим Крищенко, Тарас Силенко й Олександр Гончаренко. |
