 12 травня в Тернополі в Галицькому коледжі ім. В’ячеслава Чорновола Роман Коваль і командир “Легіону Свободи” Олег Куцин презентували нові видання Історичного клубу “Холодний Яр” “Український календар Визвольної боротьби” та “Чорні перемагають. Спогади про прадідів 72-ї бригади”.
“Український календар Визвольної боротьби” – це неповний календар дат життя творців української культури та вояків, які захищали у всі часи її зі зброєю в руках, а у книжці “Чорні перемагають” вояки Армії УНР розповідають про збройну боротьбу за Українську державу в 1918 – 1920 роках, про бої полку Чорних запорожців, зокрема і на Тернопільщині.
Участь у зустрічі взяли міський голова Тернополя Сергій Надал, народні депутати України Михайло Головко та Олег Осуховський, голова ВМО “Сокіл” Юрко Черкашин-“Чорнота”, голова Тернопільської обласної організації ВО “Свобода” Олег Сиротюк та голова Тернопільської міської організації ВО “Свобода” Володимир Стаюра.
Роман Коваль висловив жаль, що уряд украй мало робить, щоб виконати Указ Президента про вшанування героїв Національної революції 1917 – 1921 років, фактично саботує його виконання. “Тож громадськість і взяла на себе цю ношу. Передусім це Історичний клуб “Холодний Яр” і Легіон Свободи”.
Роман Коваль звернувся також до міського голови Тернополя Сергія Надала з пропозицією перейменувати одну з вулиць Тернополя на вулицю Євгена Мешківського, творця Галицької армії, похованого в Тернополі на Микулинецькому кладовищі.
10 грудня 1918 р. Євген Мешківський очолив штаб Галицької армії. У ході українсько-польської війни з галицьких напівпартизанських бойових груп за короткий час створив сучасну армію. У “Книзі спостережень” Євген Маланюк писав про Євгена Мешківського: “Сувора дисциплінованість чисто військового, зимного й світлого розуму, солідний науковий багаж і дійсно геніальна пам’ять – ось його найбільш яскраві прикмети. У нього була воля... чисто полководчеського типу”. Євген Мешківський був ще й людяним чоловіком – він постійно відвідував тифозні бараки в Рівному, читав козакам газети, підбадьорював їх. У Рівному він і занедужав на тиф.
6 липня 1920 року під Чорним Островом більшовицька кіннота несподівано атакувала потяг, у якому перебував штаб Армії УНР. У безвихідній, здавалося б, ситуації начальник штабу Євген Мешківський повів штабних старшин в атаку. У цьому переможному бою Мешківського було смертельно поранено. Помер він у Тернополі…
Під час зустрічі лунали пісні Визвольної боротьби. Їх виконали кобзар Тарас Силенко та лідер гурту “Тінь Сонця” Сергій Василюк.
Організувала презентацію Тернопільська обласна організація Легіону Свободи. 16 травня 2017 р. на Миколаївщині в Первомайському коледжі Національного університету кораблебудування ім. адмірала Макарова відбувся урок патріотизму, який провели члени Історичного клубу “Холодний Яр”.
Роман Коваль насамперед звернув увагу на недоречність називати українські вищі навчальні заклади іменами російських військових, творців імперської політики Росії. “Особливо це дивно виглядає в час війни з Росією, – сказав письменник і запропонував надати закладу ім’я Миколи Аркаса, ад’ютанта головнокомандувача Чорноморського флоту Росії, засновника Миколаївської “Просвіти”, автора “Історії України-Русі”. У Миколаєві та на Миколаївщині саме він найбільше зробив для пробудження українського народу. Про його “Історію України-Русі” Євген Чикаленко сказав, що “після “Кобзаря” ця книга є найкорисніша”.
“На початку ХХ століття України як держави не існувало, – розповідав Роман Коваль. – І все ж Микола Аркас вважав, що завдяки письменникам та історикам “історія наша не скінчилася”. Микола Аркас разом з однодумцями не переставали розповідати, хто ми і яких дідів онуки. Таким чином вони зберегли національну самосвідомість – попри намагання ворогів знищити її. Зброєю українських письменників став “не меч, а духовна сила та безмежна любов до свого народу”. Ще у 1907 – 1908 рр. Микола Аркас передбачав, що культурна праця українських письменників, редакторів та журналістів “незабаром дасть такі жнива, яких ми ще не бачили”. Так і сталося! “Історія України-Русі” перетворювала малоросів на українців, які схотіли бути схожими на Святослава Хороброго, Дмитра Байду-Вишневецького, Северина Наливайка, Максима Залізняка, Івана Ґонту… А син автора Микола Аркас-молодший в добу Української революції командував 2-м кінним полком ім. Максима Залізняка. Про Максима Залізняка він уперше дізнався з батькової книжки “Історія України-Русі”. Оце і є неперервність традиції!”
Роман Коваль розповів і про перемогу Армії УНР під Вознесенськом 16 травня 1920 р., зокрема й про переможний бій Чорних запорожців зі школою червоних командирів, під час якого було знищено дві з половиною сотні російських окупантів. Розповів і про вояків Армії УНР, що народилися в Первомайську, – козака 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР Олексія Здоровецького, курінного полку Чорних запорожців Левка Балицького, миколаївських отаманів “Лиха”-Бондарука та Якова Кощового й інших вояків, народжених на Миколаївщині. На жаль, ці прізвища студенти та їхні викладачі почули вперше.
Зустріч організували Первомайська МО ВО “Свободи” та Рух захисту української мови. У ній взяли участь члени Історичного клубу “Холодний Яр” – захисник Донецького аеропорту Микола Тихонов, кобзар Тарас Силенко, лідер гурту “Тінь Сонця” Сергій Василюк і бард Валерій Мартишко. Їхні пісні про Визвольну боротьбу викликали найгарячіший відгук у серцях молоді. За свідченням вчителів і студентів, такого свята українського духу в Первомайську ще не було. Участь у радісній події взяло близько 350 юних українців та їхніх учителів.
Перед поверненням до Києва гості завдяки свободівцям Євгенові Шарію та Михайлові Медведчуку провели дві години на березі Південного Бугу в радісному спілкуванні з природою і друзями. Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр” 
Світлини Василя Умки та Сергія Василюка. |
