Ще недавно ми з Валерієм Тетерятником робили документальний фільм про видатного митця-воїна Михайла Гаврилка. Валерій був виконавчим продюсером і співавтором сценарію.
Ще недавно ми слухали його чудові радіопередачі на Українському радіо у програмі “Уроки історії”.
Слухали його прекрасну музику, його пісні…
Останній раз спілкувалися у квітні 2016 р. на хуторі Буда під час вшанування холодноярських героїв. Хто ж знав, що це остання наша розмова…
За своє життя Валерій взяв участь у створенні чотирьох фільмів – “Стеком і шаблею”, “Волинянин”, “Я там був не з власної волі”, “Вони боролись до загину”.
Написав багато мелодій і пісень. Брав участь у першому фестивалі “Червона Рута”.
Вболівав за долю і чистоту української мови.
Виступав проти російщення України. Нагадував нам, як здійснювався лінгвоцид, як репресували мовознавців. Ось уривок з його радіопередачі: “1929 року почалися репресії проти мовознавців. Доля учасників конференції трагічна: розстріли, заслання, позбавлення роботи. Приміром, мовознавця Миколу Сулиму репресували за “український буржуазний націоналізм у синтаксисі”. Знищили скрипниківський, точніше, харківський правопис Олекси Синявського (загинув на засланні у 1937 році). У 1933-му із системи Наркомату освіти вигнали понад дві тисячі осіб, 300 науковців і редакційних працівників. В обласних управліннях освіти з політичних мотивів змінили 100% (!) керівництва, в районних – 90%. Чотири тисячі вчителів звільнили зі шкіл як класово ворожих елементів. Влада переглянула “націоналістичну” медичну, математичну, ботанічну й інші термінології та підготувала п’ять бюлетенів репресованих лексем. Було вилучено 40 тисяч наукових термінів”.
А ще Валерій написав книжку “Більше ніж правопис”, у якій висвітлив коло питань, що сягають далеко за межі правопису. “Як би розвивалася наша мова, яких би вершин досягла, коли б не перепони, що стояли і стоять на заваді?” – запитував він.
Про його смертельну хворобу я дізнався від Володимира Бондаренка, режисера фільму “Стеком і шаблею”, в День соборності, на конференції Історичного клубу “Холодний Яр”. А за п’ять днів Валерія Тетерятника не стало. Ось що написав про нього Володимир Бондаренко: “Він був мені Братом, Батьком, вірним Другом. Він дбав про мене, коли я валявся в шпиталях. Він давав останнє, коли я був в АТО. Навіть перед смертю жертвував гроші на АТО! Він зробив багато душ УКРАЇНСЬКИМИ! Слово для нього було первинним. Він слідував Українському слову! Він вірив! Вірив у Господа Ісуса! Він вмер у вірі! Він зараз із Господом. Але мені дуже не вистачає Валери! Це егоїзм. Але це так. Це дуже велика втрата!”
Вічна пам’ять вірному синові України Валерію Тетерятнику!
Від імені Історичного клубу “Холодний Яр”
та редакції газети “Незборима нація”
Роман КОВАЛЬ |
