 В бібліотечці Історичного клубу “Холодний Яр” (у серії “Українська воєнна мемуаристика”) вийшла книга 8 – “Чорні перемагають. Спомини про прадідів козацтва 72-ї бригади”. Редактор-упорядник Роман Коваль. Видавець – “Українська видавнича спілка ім. Юрія Липи”.
У спогадах козаків та старшин Армії УНР розповідається про збройну боротьбу за Українську державу в 1918 – 1920 роках, про бої полку Чорних запорожців з більшовиками і денікінцями. Епіграфом до книжки стали слова легендарного командира полку Чорних запорожців Петра Дяченка – “Сміливі завжди мають щастя”.
На початку книжки вміщено звернення членів Історичного клубу “Холодний Яр” Романа Коваля, Валерія Мартишка і Романа Боровика до командира 72-ОМБр Андрія Соколова. Автори висловили військовослужбовцям 72-ї Окремої механізованої бригади глибоку пошану і щиру подяку за захист нашої Батьківщини від лютого московського ворога. Водночас вони виказали тривогу, що в ЗС України переважна більшість підрозділів ведуть свій родовід із совєтської армії, яка була знаряддям російського імперіалізму. “Фактично відкидаються досвід і звичаї Українських січових стрільців, Української Галицької армії, Армії Української Держави та Армії Української Народної Республіки. На наше переконання, саме Армія УНР має стати зразком і орієнтиром для сучасного українського війська… Вітчизняні збройні сили мають набути українського змісту й питомого українського обличчя. Пропонуємо Вам почати цей історичний процес і на виконання Указу Президента України “Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 років” звернутися до Головнокомандувача з проханням надати Вашій лицарській частині – 72-й бригаді – ім’я Чорних запорожців. Нехай пам’ять про наших славетних прадідів, які били московські полки сто років тому, наснажує до перемог козаків і офіцерів 72-ї бригади та інших частин”.
Основу книжки складають спогади командира полку Петра Дяченка, сотників Валентина Сім’янціва і Бориса Монкевича, командарма Михайла Омеляновича-Павленка, одного з наймолодших чорношличників Лавра Кемпе, кулеметника Петра Первухина, чотаря Галицької армії Володимира Левицького, гарматника Чорного полку Дмитра Ґонти і кіннотника Івана Цапка.
Назви розділів промовисті: “Помстилися за заставу”, “Блиск моєї шаблі був сигналом закінчення балачки”, “Горді, бо Чорні”, “Тхір у Чорних кар’єри не зробить”, “Молоді ветерани з ясними очима”, “Хрестити направо і наліво”, “Кулемети жартів не знають”, “Полонених не було”, “П’яна атака”, “Сороміцька, але командармові подобалася”, “Звичайно, ми порубали їх”, “Смерть курсантів із Калуги”, “Вчися наших звичаїв!”, “Я ще, пане отамане, ззаду не ходив!”, “Польська кавалерія так не вміє”, “Скреготав зубами, але жартував”, “Від нашого “Слава!” небо й земля здригалися”…
“Чорношличники були неперевершеним зразком, прикладом, вартим наслідування, – писав півстоліття тому історик Лев Шанковський. – “Оселедці” (так ми називали своїх наддніпрянських бойових друзів з Чорного полку) відзначались особливою відвагою, погордою смерті, вмінням постояти за друзі свої у потребі”.
1-й кінний полк Чорних запорожців – найуспішніша частина Армії УНР, яка практично не знала поразок. Девізом Чорних було: “Перемога або смерть!”
Передмова, післямова, біографічні довідки – Романа Коваля. Опубліковано також і новели Романа Коваля “Криваве весілля під Вознесенськом”, “Гриць не боявся смерті”, “Романтик Валентин Сім’янців”.
Історичний клуб “Холодний Яр” рекомендував цю книжку для прочитання військовослужбовцями 72-ї Окремої механізованої бригади ЗСУ, яких вороги також назвали Чорними – за їхню відвагу і непереможність. Олександр ЛИТВИН 
|
