Володимир Андрешків-“Жара”
(16.10.1969, с. Бортники Жидачівського р-ну Львівської обл. – 19.12.2016,
неподалік сел. Луганське Бахмутського р-ну Донецької обл.)
Активний учасник Майдану, брав участь в усіх протистояннях, тримав останню лінію оборони проти ночі на 19 лютого 2014 року. До лав 25-го Окремого мотопіхотного батальйону “Київська Русь” вступив 4 червня 2014 року. В його складі 20 серпня прибув до Дебальцевого. Виходив на бойові чергування, на 150 метрів уперед від наших позицій, був, так би мовити, нашими очима та вухами, а вночі – лише вухами, бо тоді тепловізорів ще не було.
26 грудня 2014 р. їхню частину вивели з міста, але вже у січні він повернувся до Дебальцевого, щоб наприкінці зими пройти крізь вогонь пекло дебальцівського оточення.
Демобілізувавшись у перший день літа 2015-го, став активним учасником ГО “Спілка учасників АТО Жидачівщини”. Нагороджений медалями “За жертовність та любов до України” та “За оборону рідної держави”.
5 листопада 2016 р. Володимир Степанович підписав контракт із ЗСУ. І знову опинився серед своїх хлопців.
Командир відділення, командир машини піхотного взводу 1-ї мотопіхотної роти 25-го Окремого мотопіхотного батальйону “Київська Русь”.
Загинув на Святого Миколая на Світлодарській дузі під час артилерійського та мінометного обстрілів наших позицій.
22 грудня з Володимиром Андрешківим попрощалися на Майдані, який він захищав під час Революції гідності. 24 грудня героя поховали в Бортниках.
Осиротив чотирьох дітей.
Вічна пам’ять!
Ян ОСОКА
Олександр Бойко-“Батя”
(18.01.1973, Київ – 9.11.2016, біля с. Павлополя
Волноваського р-ну Донецької області)
9 листопада його синові виповнилося 13 років. Олександр Борисович зателефонував та привітав свою дитину, а через 2 години загинув.
Він був звичайною людиною: за фахом – зварювальник, працював таксистом, експедитором, сортувальником в “Епіцентрі”. Любив риболовлю та полювання.
Веселий і водночас вимогливий, відповідальний, сильний духом, він мріяв про краще життя своєї країни та щасливу долю для своїх дітей.
Пішов у військкомат добровільно, у 3-тю хвилю. Відслужив зенітником у прикордонних військах. А потім підписав контракт. І 18 травня 2016 р. знову вирушив до війська. Служив старшим матросом, оператором протитанкового відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти 501-го Окремого батальйону морської піхоти 36-ї Окремої бригади морської піхоти.
Він дуже любив читати. Коли мав вільну мить, усамітнювався разом із книжкою на ліжку, над яким висів автомат.
Загинув у День писемності о 8.20 під час бою з ДРГ ворога, яка підійшла до наших позицій. Куля потрапила в серце.
Поховали козака 12 листопада в Києві.
Залишив у смутку батьків, дружину і двох діток.
Він був справжнім воїном та опорою для побратимів.
Він був звичайною людиною, яка пішла на захист України за покликом свого серця.
Ян ОСОКА
Дмитро Клименко-“Санич”
(18.07.1980, с. Кам’янка Каховського р-ну Херсонської обл. – 18.12.2016,
Світлодарська дуга)
Починаючи з березня 2015 р., воював у складі ДУК “Правий сектор” у Пісках, потім їх вивели звідти. У середині літа Дмитро підписав контракт із ЗСУ. Служив кулеметником розвідувального взводу 1-го батальйону 93-ї Окремої механізованої бригади. Одразу добровільно погодився нести службу на одній з найнебезпечніших ділянок – шахті “Бутівка”, де перебував до лютого 2016 року.
Людина з неймовірним почуттям гумору, доброю душею і золотими руками.
Як він радів мотоциклу, коли купив його в когось із місцевих!
Бачили б ви його, коли на Різдво 2016-го волонтери привезли йому акумулятор! Він одразу почав ганяти на мотоциклі по снігу, щасливий, як мала дитина.
Пишу, а сльози навертаються.
Восени 2016 р. Дмитро Васильович підписав із ЗСУ новий контракт.
Командир бойової машини, командир 3-го відділення 3-го взводу, 3-ї роти 1-го батальйону 54-ї Окремої механізованої бригади.
Загинув під час потужної атаки ворога на наші позиції.
Поховали героя 22 грудня в рідному селі.
Співчуваємо матері та сестрі.
Ян ОСОКА
Андрій Лелякін
(8.07.1982, с. Друга Іванівка Барвінківського р-ну Харківської обл. – 10.12.2016, біля м. Красногорівки Мар’їнського р-ну Донецької обл.)
Він добровільно пішов на Схід, сказавши рідним: “Хочу захищати вас, хочу, щоб ви спали спокійно і ніколи не побачили, як у вікно нашої хати стукає війна”…
Закінчивши Барвінківське вище професійне училище № 58, працював на будовах Харкова. Завжди допомагав рідним. Жили небагато, тому й крутився як міг, не боявся важкої праці. Батько – “чорнобилець” – нещодавно помер, одружитися Андрій Володимирович не встиг.
14 квітня 2016 р. підписав із ЗСУ контракт. Служив старшим навідником міномета 3-ї мінометної батареї 3-го механізованого батальйону 92-ї Окремої механізованої бригади.
Одного грудневого дня зателефонував матері, сказав, що їде на завдання.
– Не хвилюйся, я зателефоную сам, бо там, куди їду, немає зв’язку.
Це був останній раз, коли рідні чули його голос.
Загинув у бою внаслідок прямого влучання 120-мм міни в яму, де перебував наш мінометний розрахунок.
Поховали Андрія Володимировича 14 грудня в рідному селі.
Осколки міни вбили не тільки цього хлопця, а й пробили наскрізь материнське серце, адже нема нічого страшнішого для матері, ніж дивитися на свою дитину, яка лежать у труні.
Ян ОСОКА
Дмитро Володимирович Афанасьєв-“Лимон”
(7.01.1984, м. Краматорськ Донецької обл. – 4.05.2015, с. Піски
Ясинуватського р-ну Донецької обл.)
Навчався на 2-му курсі заочного відділення юридичного факультету Національного університету “Острозька академія”.
У складі добровольчого батальйону ОУН брав участь у боях за с. Піски і Донецький аеропорт. Після виведення батальйону із селища Пісків приєднався до волонтерської групи “Аеророзвідка”, яка допомагала 93-й ОМБ в районі Донецького аеропорту.
Дістав поранення під час мінометного обстрілу з боку російських збройних формувань.
Помер наступного ранку у шпиталі.
Оскільки був родом з Краматорська, де патріотом бути небезпечно, то й матері не казав, де він.
Був мужнім воїном, справжньою підтримкою для побратимів.
Поховали героя на кладовищі селища Красногірки в Краматорську.
Вічна слава!
Олексій Болдирєв-“Малиш”
(18.04.1987, с. Великі Копані Цюрупинського р-ну Херсонської обл. – 9.12.2015,
поблизу с-ща Опитного Ясинуватського р-ну Донецької обл.)
Снайпер, заступник командира взводу 3-ї роти 1-го батальйону 93-ї Окремої механізованої бригади (Черкаське, Дніпропетровська область).
Закінчив школу сержантів у м. Василькові (2014).
У 2005 – 2011 рр. проходив контрактну службу. Начальник радіостанції.
З жовтня 2014 р. виконував військовий обов’язок у зоні АТО.
Учасник героїчної оборони Донецького аеропорту.
Під обстрілом він підняв український прапор на вежі Донецького аеропорту.
Близько 15:30 під час переміщення між опорними пунктами на вибуховому пристрої підірвалася БМП-2. Разом з Олексієм Болдирєвим загинув сирота Іраклій Кутелія.
За тиждень перед смертю, 1 грудня, Олексій написав на своїй сторінці у ФБ: “Так часто стала звучать фраза “Люди устали от войны”... Дорогие люди, отдохните! Мы не устали и защитим ваш отдых. Для вас войны нет, но вы всё равно устали от неё... Не переживайте! Мы защитим ваш отдых. Мы не умеем уставать”.
Поховали героя в с. Великі Копані.
Вічна слава!
“Незборима нація” |
