РИБАЧУК Микола Михайлович (6.12.1890, Київ – 19.09.1966, м. Пассейк, Нью-Джерсі). Комендант штабу Головного управління Генерального штабу УНР , начальник канцелярії і комендант штабу УПА під час Другого зимового походу, член Вищої військової ради УНР в екзилі, член штабу УВВ; звання – підполковник Армії УНР.
Учасник Другого зимового походу. Кавалер Хреста Симона Петлюри. Нагороджений пропам’ятним Хрестом УГА. 24 травня 1964 р. прийняв священичий сан, став настоятелем церкви Пресвятої Богородиці УПЦ у Кліфтоні (Нью-Джерсі).
Похований на Українському православному кладовищі у Бавнд-Бруці.
ЮНАКІВ Микола Леонтійович (6.12.1871, м. Чугуїв, тепер Харківської обл. – 1.08.1931, м. Тарнів, Польща). Професор кафедри військового мистецтва Миколаївської академії Генерального штабу (1910), командир 7-го армійського корпусу (з 28.04.1917), командувач 8-ї російської армії (18.10.1917), начальник штабу Головного отамана (з’єднаних українських армій), військовий міністр УНР (1920), голова Вищої військової ради УНР (1920 – 1923), голова Українського воєнно-історичного товариства; звання – генерал-лейтенант російської армії (10.04.1916), Генерального штабу генерал-полковник Армії УНР.
Автор історичних праць. Похований у м. Тарнові.
ЛЕПКИЙ Левко Ярославович (7.12.1888 – 28.10.1971). Командант сотні кінноти УСС, співзасновник і редактор “Літопису Червоної Калини” і щорічних календарів цього видавництва, редактор гумористично-сатиричних журналів “Зиз” і “Будяк”, член-засновник видавництва “Червона Калина” у Нью-Йорку (відновленого).
Молодший брат Богдана Лепкого. Один з організаторів “Бориславської Січі”, яка зіграла роль у творенні УСС. Один з перших членів УСС, разом з якими пройшов всю війну. Один із творців легенди УСС: як і Роман Купчинський та Михайло Гайворонський став автором стрілецьких та ліричних пісень, з яких багато стали народними, зокрема “Видиш, брате мій”. Все життя був відданий ідеї збройної боротьби за Українську державу. Помер у шпиталі м. Трентон (штат Нью-Джерсі, США).
Похований на православному цвинтарі в Бавдн-Брук.
БОЙДУНИК Осип (8.12.1895, м. Долина, тепер Івано-Франківської обл. – 7.04.1966, Мюнхен, Німеччина). Організаційний референт повіт. команди УВО Долинщини, член Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях (1930 – 1931), редактор тижневика “Голос нації” (1936 – 1938), співредактор тижневика “Голос” (1938 – 1939), член Проводу українських націоналістів (з 1941), голова Української національної ради (з 1954); звання – хорунжий УГА та Армії УНР.
Учасник Установчого конгресу ОУН (Відень, 1929) та Паризької конференції УВО-ОУН (1930). Учасник усіх Великих зборів ОУН. Засновник видавництва “Національна трибуна”. Ув’язнений німцями в концтаборі Заксенгаузен (1944). Автор ідеологічних праць. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри. Похований на цвинтарі Вальдфрігоф.
Перепохований 22 січня 2010 р. на Личаківському цвинтарі Львова.
ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО Михайло Володимирович (8.12.1878, Тифліс, тепер Тбілісі, Грузія – 28.05.1952, Париж, Франція). Начальний вождь УГА (1918 – 1919), командувач Запорозької групи Армії УНР (8.09.1919), командувач Армії УНР Першого зимового походу (1919 – 1920), директор Музею Визвольних змагань (Прага, 1925), голова Товариства колишніх вояків УНР, військовий міністр уряду УНР в екзилі (1944 – 1948); звання – генерал-хорунжий Армії Української Держави (1918), генерал-поручник Армії УНР (генерал-полковник в еміграції).
Автор військових підручників. Лицар ордена Залізного хреста. Опублікував низку робіт з історії Визвольних змагань, зокрема “Українсько-польська війна 1918 – 1919 рр.” (1929), “Зимовий похід” (1934)), спогад “На Україні” (1930, 1935). Сердечний і людяний.
Похований на цвинтарі Пер-Лашез.
ДРАЧЕНКО Герасим (4.03.1891 р, с. Орлівка на Поділлі – 13.12.1938, Варшава). Ад’ютант 4-го полку 1-ї Козацько-стрілецької дивізії (1918), працівник Інформбюро Сірої дивізії, член редколегії газети “Воля” та газети “Вістки Сірих; звання – сотник Армії УНР.
Під час Першої світової війни командував батальйоном. У листопаді 1914 року за бої під с. Стронків нагороджений Золотою зброєю. Диригував українським хором.
Похований у Варшаві на цвинтарі Воля.
ЛИМАРЕНКО Данило (20.12.1894, с. Карлівка Єлисаветградського п-ту Херсонської губ. – 14.08.1968, Філадельфія, США). Старшина-інструктор Ревучанського (Добровеличківського) куреня Вільного козацтва, повстанський отаман Добровеличківської волості, сотник 2-ї сотні 6-го куреня Низових запорожців 1-ї Запорозької дивізії, член Спілки учителів Армії УНР у таборі Стшалково; звання – майор Армії УНР.
Автор спогадів про Визвольну боротьбу та багатьох статей.
Похований на Українському православному цвинтарі в Бавнд-Бруці.
БІЛОУС Микола Іванович (24.12.1899, с. Більманки Олександрівського пов. Катеринославської губ., тепер Куйбишевського р-ну Запорізької обл. – після 11.06.1927, Подєбради). Повстанець, інженер-агроном, громадський діяч, учитель.
1 жовтня 1920 р. вступив до Катеринославського вільно-козацького повстанського коша “як співробітник політичного відділу”. Автор спогаду “Сторінка з життя Катеринославського повітового коша”. Закінчив Українську господарську академію в Подєбрадах. Похований на міському кладовищі Подєбрад (ЧСР).
САДОВСЬКИЙ Михайло Вікентійович (29.07.1887, Київ – 29.12.1967, Торонто, Канада). Помічник начальника культурно-освітнього відділу Головного управління Генерального штабу (1919), начальник канцелярії Головної мобілізаційно-персональної управи Військового міністерства УНР (1920), начальник Військової похідної канцелярії Головного отамана Армії УНР, співзасновник і заступник голови Українського військово-історичного товариства у Варшаві (1928), головний редактор журналу “За Державність”, директор Українського військово-історичного інституту (1949 – 1968), засновник і директор Українського військового інституту і музею в Торонто; звання – полковник Армії УНР.
Автор цінних спогадів. “Невтомний працівник на користь рідного народу”.
Похований у Торонто.
ЛИПОВЕЦЬКИЙ Іван Прохорович (24.03.1897, Рівне – 30.12.1975, Торонто). Командир куреня “Українських січових козаків” (Бердичів, весна 1918), працівник культурно-освітнього відділу штабу 6-ї Січової дивізії, член редколегії часопису “Український стрілець”, керівник друкарні та видавництва 6-ї Січової дивізії (Олександр Куявський, Щипйорно, 1921), співробітник дивізійної газети “Нове життя”, член редколегії часопису “На чужині”, голова Академічної корпорації “Запоріжжя”, Українського клубу у Варшаві, член персонального відділу штабу УНА (1945), директор видавництва “Наше життя”. голова Союзу колишніх вояків-українців в Канаді (1959 – 1970), редактор і видавець “Бюлетеня союзу бувших українських вояків в Канаді” (1959 – 1970) та журналу “Дороговказ” (1964 – 1970); звання – сотник Армії УНР.
Його син Микола очолював комітет захисту Валентина Мороза. Похований у Торонто.
ПУЛЮЙ Олександр Іванович (12.05.1901, Прага – 31.12.1984, Баварія, Німеччина). Хорунжий кавалерійського полку 8-ї бригади (1919) УГА, хорунжий Армії УНР, ротмістр 9-го німецького полку кавалерії “Фюрстенвальде”, лейтенант Абверу. Народився в родині професора Івана Пулюя. З вибухом Першої світової війни зголошується як доброволець до УСС. Учасник боїв проти поляків в обороні Львова (1918). Здійснив низку винаходів у ділянці електронної передачі звуків та музики, які використані у кінематографі. Працював інженером у берлінській фірмі “Кляйн-фільм”. Знав кілька мов. У 1939 р. як громадянин Німеччини покликаний до війська. Працював у контррозвідці. Використовував службове положення для допомоги українцям.
Напередодні війни з СССР при 2-й німецькій армії створив добровільний український військовий відділ “Пума”, що складався зі студентів вищих шкіл Галичини та Буковини. З цим відділом пройшов бойовий шлях від м. Ясси (Молдавія) до Миколаєва. На звільнених від совєтської влади територіях організовував українську адміністрацію, розподіляв здобуті від більшовиків продукти харчування серед населення.
Відіграв позитивну роль у долі багатьох українських старшин, зокрема і полковника Армії УНР Якова Гальчевського. Після Другої світової війни в Австрії продовжив працю як винахідник кінофільмової індустрії, у м. Лінці створив власне підприємство. Його фільми “Забава камінцями” та “Сьогоднішнє містечко” одержали на міжнародних кінофестивалях у Берліні перші премії.
Помер на своєму хуторі Літцельдорф.
Роман КОВАЛЬ за участю Віктора МОРЕНЦЯ |
