У листопадовому числі “Незборимої нації” опубліковано замітку “Міняємо Кутузова на Орлика” – про те, як зусиллями директора Ірпінського історико-краєзнавчого музею Анатолія Зборовського, попри опір запеклих малоросів, в Ірпені вулицю Кутузова перейменовано на вулицю Орлика – на честь легендарного отамана Київщини.
У нас є можливість детальніше розповісти про цю подію.
Справжнє прізвище отамана Федір Артеменко. Він чоловік місцевий, з Гостомеля. А бився він з прибульцями з Росії, які встановили в Україні кривавий окупаційно-терористичний режим. Ліквідував отаман і російських покидьків – братів Курдюкових (один катував ірпінців на посаді парторга, інший – як голова ревкому).
Звичайно, ми, ірпінці, маємо встановити пам’ятник отаманові. А поки випала можливість назвати одну з вулиць Ірпеня йому ім’ям. Та за цю можливість довелося запекло боротися, зокрема і на засіданні комісії з питань збереження історико-культурної спадщини, найменувань та пам’ятних знаків при виконкомі Ірпінської міської ради.
Після прийняття Закону про декомунізацію прихильники СРСР уже не можуть зберегти комуністичні назви вулиць. Але силкуються не допустити увічнення пам’яті героїв, які вбивали московських окупантів. Ці “діячі” пропонують “романтичні” назви – Кленова, Калинова, Соснова, Ярова… Аби тільки в топонімії міста не було імен українських героїв.
Тому потрібен закон про увічнення пам’яті тих, хто боровся за свободу України.
Я опублікував свої пропозиції в газеті “Ірпінський вісник”, зазначивши, що про нашого героя-земляка можна прочитати в книзі Романа Коваля “Отаман Орлик” і в моєму підручнику для ірпінських шкіл “Історія рідного краю. Приірпіння”. Обидві книги є в Ірпінській бібліотеці. Там є краєзнавча кімната. Але “Отамана Орлика” я в бібліотеці не побачив. Подаровану Романом Ковалем книгу не спромоглися знайти бібліотекарі на чолі з директором Оленою Циганенко. Згодом я виявив “Отамана Орлика” в читальному залі, у вітрині нижче колін.
“Історія рідного краю. Приірпіння” теж кудись зникла на багато місяців. Зникла вона і в дитячій бібліотеці. Натомість на чільному місці в обох бібліотеках виставлено переповнені помилками книжки Олени Плаксіної…
Але все-таки вулицю Кутузова, яка на околиці Ірпеня, назвали на честь отамана Орлика. На жаль, втрутилася працівниця відділу архітектури Алла Мотовиловець. Ця пані заявила, що вулиці на вимогу Міністерства юстиції треба називати одним словом. Тому в Інтернеті вже з’явилося повідомлення, що в Ірпені є вулиця Пилипа Орлика. Тим більше що на центральній площі Ірпеня встановлено погруддя гетьмана Пилипа Орлика. Цікаво, що водночас в Ірпені з’явилися такі назви вулиць – Авіаконструктора Антонова і Ветеранів Афганістану. Тут чомусь вимога Міністерства юстиції називати вулиці одним словом не подіяла.
А закінчу доброю новиною: в Ірпені на вулиці Слов’янській, що в центрі міста, створено бібліомурал. Художник Микола Філімонов зобразив на стіні величезну книжкову полицю. Назви книг підбирав я. Тепер тут стоїть книжка Романа Коваля “Отаман Орлик”. Є і книги Рената Польового, Бориса Антоненка-Давидовича, Івана Гнатюка, Григорія Кочура та багатьох інших творців української культури. Але з якогось дива з’явилися книги Натана Рибака і Леоніда Первомайського – совєтських письменників, які уславлювали окупаційний режим. Я їх не пропонував.
Боротьба продовжується. І в ній Україна стає українською.
Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ, директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею |
