Виступ Романа Коваля на Марші нескорених у Києві 24 серпня 2016 р.
25 років тому, ще до проголошення Незалежності, разом з головою Проводу ОУН в Краю Зеновієм Красівським ми заснували газету “Нескорена нація”.
Вороги сміялися, кепкували, мовляв, це мрії стятої голови.
А я у книжках про героїв Визвольної боротьби 1917 – 1920-х років продовжував викликати пришестя чубатих онуків тих славних козаків – холодноярців Василя Чучупака, степовиків Костя Блакитного, запорожців Петра Болбочана.
І ось сталося… І ось ці нескорені серця тут, у центрі Києва, на Хрещатику, біля поваленого російсько-комуністичного тоталітарного ідола. А їхні побратими, батьки і брати, в цю мить виконують свій обов’язок на передовій боротьби з російським імперіалізмом.
Козацтво ожило, і з чубами чи без, стало на прю з ворогом лютим, підступним і безчесним. Дехто з козаків взяли собі імена героїв минулого: десантника Ілька Гайдука товариство назвало Чучупакою, вояк “Карпатської Січі” Юрко Черкашин узяв собі ім’я легендарного отамана Чорноти, а вояк батальйону “Айдар” Євген Городничук з Лозової взяв собі позивний “Гриць” – на пам’ять про хорунжого Армії УНР Гриця Хмеленка з Лозової, який загинув 1920 року в Галичині, на березі Дністра в переможній атаці. У страшні січневі дні 2015-го захисник Донецького аеропорту Микола Тихонов шукав духовної підтримки в козацтві минулого, у звитязі вояків УПА, які у не менш складних обставинах доводили палку любов до Батьківщини – своєю пролитою кров’ю.
Для мене це велика радість, адже я багато років своїми книжками, фільмами, радіопередачами намагаюсь відновити духовний зв’язок між поколінням нинішніх борців з їхніми прадідами, які нещадно били ворога лютого, виганяли з нашої землі вічно голодну московську комуну…
Війна для Росії – природний спосіб буття. За даними російського генерала Кречетнікова, наприклад, у 19 ст. Росія воювала 98 років. І якщо сьогодні Росія зібрала біля наших кордонів величезну кількість війська, то не для того, щоб пограти м’язами, полякати нас... Росія не може існувати без війни. Вона завжди вирішувала свої внутрішні проблеми за межами власних кордонів – в Україні, Грузії, Азербайджані, Литві, Молдові, Сирії, скрізь, де може показати свої зуби.
Російський філософ Федотов писав, що “рускій” завжди готовий “проковтнути горизонт”. Він не бачить свого щастя в інтенсивній праці на рідному клаптикові землі. Він бачить щастя за горизонтом, куди може прийти зі зброєю, підлякати й забрати у інших народів все, що йому треба.
Росія не може змиритися з існуванням незалежної України, яка століттями її годувала.
На жаль, у час небезпеки, напередодні ймовірного повномасштабного наступу Росії, в Україні лунають пісні про мир, про мирне небо. Україна готується до миру…
З ефіру зникли стрілецькі пісні, козацькі, гайдамацькі, пісні УПА. Замість того, щоб мілітаризувати свідомість, мобілізувати народ на боротьбу, психологічно готуватися до війни, народ розважають, вселяють йому думку, що все обійдеться, що не може такого бути, щоб Росія на нас напала.
Не лунає над Україною пісня Тараса Силенка:
Вже день війни народної,
Розплати й кари час
Немає сили жодної,
Щоб стримувати нас.
Кожен, хто в час війни, закликає до миру, або дурень, або зрадник.
Росія не нападе на нас лише в одному випадку, коли знатиме, що весь український народ підніметься на боротьбу, що опір буде шалений, що поріг жертв серед російських окупантів буде такий, що це призведе до вибуху незадоволення в Росії.
Але скажіть: яка частина нашого народу готова до війни?..
Скажіть, чи можуть генерали, які 20 років руйнували українську армію, тепер будувати її?.. Вони і далі, навіть у час війни, продовжують її грабувати, зокрема паливо-мастильні матеріали. А військова прокуратура мовчить. Вона може кидати в тюрми тільки світлих наших добровольців…
Скажіть, а чи буде у козака, якого сьогодні неслушно називають солдатом, віра у свого головнокомандувача, коли не покарані генерали – винуватці смертей тисяч наших найкращих людей, зокрема під Іловайськом та Дебальцевим…
Чому досі ніхто не покараний за здачу Криму?!
Кругова порука…
Чи може така влада викликати у народу ентузіазм, без якого перемогти сильнішого ворога неможливо?
Тому і зібралися тут, на Хрещатику, у День 25-ї річниці Незалежності, ті, хто готові “душу і тіло” покласти за свободу рідного народу, хто слідом за козаком Богданівського полку Валентином Сім’янцівим може сказати: “Почеснішого нема на світі, як бути вояками і виборювати свою Батьківщину”.
Ми віримо в Україну, віримо в наших союзників, не так в їхнє добре серце, як в їхню амбіцію. Віримо і в Китай, який подумки вже освоює сибірські простори…
“Карфаген має бути зруйнований”, – так завершував кожний свій виступ Катон Старший. “Росія впаде!” – з такою думкою боремося і ми, і віримо в свою перемогу.
Роман КОВАЛЬ |
