У Національному центрі народної культури “Музей Івана Гончара” відбувся мистецький вечір “Зікрачі – село з вікнами до сонця”.
Село, що було комуністичним режимом визнане як неперспективне, а відтак приречене на вмирання, не загинуло, хоча й зазнало великих втрат. Зікрачі продовжує своє життя, ба більше створює мистецький простір.
Павло Малєєв написав книжку “Зікрачі”, до якої увійшли розповіді про історію села, долі людей, спогади зікрачан. На презентації цієї книжки промовляли етнограф Тетяна Пошивайло, сільський голова Зікрачів Ірина Білик, письменник Роман Коваль, скульптор Михайло Горловий (автор “Жертвам геноциду українського народу”). Син повстанця-зеленівця Борис Дегтярьов прочитав свої вірші:
...ні одна Голгофа
Не минула наших Зікрачів.
“Бурса фольклору” під орудою Валерія Гладунця виконали народні пісні, а кобзар Тарас Силенко – “Думу про отамана Зеленого”. Прозвучали авторські обробки українських народних пісень у виконанні скрипаля Іванки Ворошилюк.
Під час вечора гості оглянули картини художника із Зікрачів Бориса Дегтярьова, зокрема, мальовничі краєвиди рідного села, а також ознайомилися з добіркою місцевих вишиваних рушників середини ХХ століття.
Організував вечір благодійник Антін Коломієць – фундатор монументу “Жертвам геноциду українського народу” у Зікрачах, видавець книжок “Отаман Зелений”, “Таємниця отамана Зеленого”, “Зікрачі”, творець багатьох інших добрих справ.
На презентацію прибула чи не половина мешканців села, представники районних установ, громадських організацій на спеціальному автобусі (турботи мецената), з півсотні киян: зала була повністю заповнена поціновувачами національних традицій. Влаштовано виставки фотоколажів зі старих фотографій зікрачівської людності (роботи Олексія Адаменка), виробів сільської майстрині (ляльки-мотанки) Марії Денисенко, рушники Ганни Семки…
А наприкінці було щире частування зікрацькими господинями.
Представлення рідного села у столиці напевно додасть зікрацьким людям нового імпульсу для відродження слави свого села.
Вл. інф. |
