 В Івано-Франківську встановлено меморіальну дошку
на школі, де він навчався На другий Святвечір 2016 р. впало небо – в районі Донецького аеропорту загинув легендарний командир підрозділу ДУК “Правий сектор” Григорій Семанишин, командир бойової групи “Семінарія”, названої, бо він мав позивний “Семен”. Григорій Семанишин, 42-річний начальник штабу Окремої тактичної групи ім. Генерала Воловика підірвався на розтяжці, коли група поверталася із завдання. “На передовій “семінаристи” мали славу відчайдушних вояків. З району Донецького аеропорту не вилазили”, – засвідчувала Олена Білозерська.
Під час Революції гідності майстер спорту з боротьби Григорій Семанишин примкнув до “Правого сектора”. Після перемоги Майдану разом із побратимами пішов на війну. “На початку червня поїхав на Схід на базу в Покровське, – розповідав він. – Перший мій бій був за Карлівку. Був вдалий. І другий виявився вдалий. Потім були Піски – через 10 днів з незрозумілих причин відступили. Потім знову зайшли в Піски, закріпилися. Ходили в диверсійну розвідку на Мар’їнку, атакували їхній блокпост. Два тижні – у Старобешевому. З Амвросіївки наша ДРГ ходила під Шахтарськ – 20 км углиб території. Знайшли окопні споруди ворогів, дали коректування нашій артилерії. Вона “відпрацювала”. Взяли полоненого, передали військовим…” – розповів Семен в останньому своєму інтерв’ю. – Іловайськ. Степанівка, де на дорозі поламалася “таблетка” (авто. – Ред.) медиків, яка везла 200-х у морг в Амвросіївку. Знайшли автобус із водієм, відвезли вбитих. У складі групи “Барса” поїхали в Донецький аеропорт. Було п’ять днів дуже жорсткого бою, але втрати в нас мінімальні – троє вбитих, один поранений. Нас – 18 чоловік, приїхали підсилити 93-ту бригаду. Контужені були всі – танк у нас стріляв з 50 метрів. Підбили його. Потім стріляв БМП. Підбили БМП. У ворога, за їхніми даними, більш як півтори сотні вбитими, але позиція наша згоріла. Відійшли на старий термінал – і так залишилися живі”.
Про себе говорить стримано, та куди тільки дівається стриманість, коли йдеться про побратимів!
“Його так поважали! Хлопці буквально молилися на нього!” – розповідає франківська волонтерка Наталія Долик. Вона пригадала свою останню зустріч із “Семеном” у Водяному-Опитному. “Коли ми приїхали, його група була на завданні. Поки ми виносили ящики з допомогою, звечоріло. Повертаються хлопці. Заходить “Семен”, я одразу до нього, “Гріша! Привіт, рідненький!” Він дуже стримано поздоровався. Здивувалася: “Семене, ти що не впізнаєш?” І зазирнула йому в очі. На мене дивилася сама безодня війни – цей погляд я запам’ятала назавжди. Щойно із завдання, він навіть не знав, чи всі повернулися, з одним ще не могли зв’язатися... “Дай мені 20 хвилин, я відійду…” І справді, за якийсь час “Семен” уже тішився подарованому прапору, казав, що буде носити його замість броніка. Ми їли холодну тушонку, хтось грав на гітарі з обірваними струнами. Не могли наговоритися, бо люди там рідко бувають... Коли я кажу, що ТАМ завжди залишала шматочок свого серця, то згадуватиму в першу чергу його. Безстрашного, Справжнього!” – написала волонтерка.
Колись в Опитному Семен зібрав групу і сказав: “Я завжди іду першим, я завжди прикрию”. Просив не залишити його ворогові й не розчарувати його в бою…
На похоронах побратими не ховали сліз. Плакали, мов діти. Стикали кулаки, кусали губи і відвертались від фотокамер. Горе… 
Григорій Семанишин мешкав з родиною у с. Горохолині Богородчанського району. Сиротою залишилася дочка Вероніка. Невдовзі у нього має народитися друга дитина. Наталія КУШНІРЕНКО, Роман КОВАЛЬ |
