 До річниці повстання в Лук’янівській в’язниці 9 лютого 1923 р. у Київському міському будинку вчителя відбувся вечір пам’яті героїв Холодного Яру, отаманів Київщини, Січових стрільців та кубанців, які склали свої голови в нерівному бою Розпочав урочистості Василь Лютий піснею “У Холоднім Яру”.
Люди слухали її стоячи.
Ведучий вечора Роман Коваль розповів про народну війну проти московської комуни на Холодноярщині на початку 1920-х років. Ілюструючи її, лідер гурту “Тінь Сонця” Сергій Василюк виконав пісню “Народна війна”. Затремтіла в небі чорна хмара,
Громом покотив Холодний Яр.
По Вкраїні йде війна народна,
Про яку колись співав Кобзар.
У той вечір промовляли директор Науково-дослідного інституту українознавства к. і. н. Богдан Галайко, керівник фракції ВО “Свобода” в Київраді Юрій Сиротюк, голова ОУН Богдан Червак, народні депутати України Андрій Іллєнко та Юрко Левченко.
Промовляв і двоюрідний онук отамана Загороднього Віктор Загородній, який разом із сином Віктором приїхав із Новомиргородського району Кіровоградської області. Ще у школі, де його називали “бандітом”, мріяв, що як виросте, побудує пам’ятник своєму дідові – Ларіону Загородньому. Віктор здійснив свою мрію: між селами Турією і Йосипівкою Новомиргородського району він установив пам’ятний знак отаманові Загородньому. І в цей день, 9 лютого, вшанування відбулися не тільки в Києві, а й біля цього меморіального знаку – силами Новомиргородської РО ВО “Свобода” та вірян УАПЦ.
Під час повстання в Лук’янівській в’язниці загинули українці різних земель. На пам’ять про хлопців з Галичини Миколу Опоку і Михайла Турка гурт “PoliКарп” заспівав пісню “Ой Карпати, гори сині”, а бандурист Святослав Силенко – “Як прощався стрілець зі своєю ріднею”.
Під час бою загинув і фастівський отаман Гайовий – Іван Грисюк із с. Дорогинки. Багато хлопців з цього села брало і бере участь у російсько-українській війні 2014 – 2016 років. Вояки АТО приїхали вшанувати свого отамана. Дорогинську делегацію очолив о. Миколай (Лимар). Разом із Благочинним Київської області УАПЦ о. Георгієм (Кушніруком) вони відслужили молебень за полеглими.
На вечір пам’яті приїхали й козачки із с. Княжичів, де народився “найвірніший козак” отамана Гайового Григорій Олійник, який загинув разом зі своїм отаманом. У Княжичах народилися й сотник Армії УНР Пилип “Косар”-Драник – голова повстанкому Київського повіту на початку 1920-х рр., його побратими Трохим Андраш, Платон і Петро Олійники – організатори протибільшовицької боротьби в 1920-х роках. Про їхню боротьбу Історичний клуб “Холодний Яр” готує книжку.
У Лук’янівській в’язниці сміливо зустрів смерть і кубанський козак зі ст. Кримської, полковник Армії Української Держави, повстанський отаман Здобудь-Воля. У пам’ять про нього Сергій Василюк виконав пісню “Там, на Кубані”.
Не забули ми й отамана Холодного Яру і Чорного лісу Пилипа Хмару. Його піснею привітав кобзар Тарас Силенко (“Проводжала дівчинонька до повстанців козака”, сл. і муз. Олексія Бондаренка, літ.-муз. ред. Тараса Силенка).
Кобзар Тарас Компаніченко продекламував вірш Володимира Сосюри “І пішов я тоді до Петлюри”, а поет Василь Ковтун прочитав свою поезію: Холодний Яр, славетний краю,
Хрестами встелена земля,
До духу предків припадаю,
До твого сина Василя. Тут в кожній хаті гайдамака,
Тут пахне порохом туман,
Тут спочиває Чучупака –
Хоробрих хлопців отаман. Начитавшись Тараса Шевченка і Юрія Горліса-Горського, в бій за Україну пішли нові борці, серед них і вояк легендарного батальйону “Айдар” Євген Городничук-“Гриць” із Лозової, тяжко поранений у боях за волю України. Він щиро дякував Історичному клубові “Холодний Яр” за повернення історичної правди та славних імен борців. Публіка овацією вітала героя.
Сильне враження на присутніх справив уривок із фільму “Вони боролись до загину” – про повстання в Лук’янівській тюрмі. Люди щирими оплесками дякували режисерові Володимиру Бондаренку.
Попросивши присутніх встати, Роман Коваль повільно, під мелодію “Варшав’янки” (в обробці Миколи Леонтовича, у виконанні гурту “Хорея козацька”) зачитав прізвища героїв, які вибрали смерть у бою, – отаманів Холодного Яру і Чорного лісу Ларіона Загороднього, Мефодія Голика-Залізняка, Юрія Дроботковського (Андрія Чорноти), Дениса Гупала, Сергія Захарова, отамана Київщини Гайового (Івана Грисюка), його помічника Михайла Куценка і “найвідданішого козака” Григорія Олійника із с. Княжичів; полковника Армії Української Держави Костя Здобудь-Волі з Кубані, козаків-холодноярців Олексія Добровольського і Корнія Черкаса, підпільника Іван Ляшенка з Піщаного Броду, хлопців з Галичини – сотників корпусу СС Армії УНР Микола Опоки і Михайла Турка...
Жахливо, але в Лук’янівській тюрмі – вже в часи Самостійної України – продовжують каратися її захисники, вояки АТО і національні активісти. На вечір, зокрема, завітав наймолодший політв’язень Олесь Черняк. Кинули його за ґрати 16-літнім, а вийшов з Лук’янівської в’язниці 21 січня 2016 р., вже маючи 18 літ.
Хотіли взяти участь в урочистостях і нещодавні в’язні Лук’янівської тюрми Андрій Медведько і Денис Поліщук, але вони перебувають на домашньому арешті... Андрій написав такого листа: “Дізнався, що Ви хотіли б запросити мене на відзначення повстання отаманів. Дякую за цю честь, але через домашній арешт не зможу прибути. Саме чин наших дідів-повстанців найбільше підтримував мій моральний дух у Лук’янівської в’язниці. Сумно, що я в цей день не з Вами”.
Вклонилися полеглим архітектор Олег Заварзін, правнук сотника Армії УНР Василя Будзила, дочка козака 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР Олексія Здоровецького – Тамара Здоровецька, член Історичного клубу “Холодний Яр”, та велика родина Оксани Радецької – онучки Івана Дяченка, козака отамана Зеленого.
А завершив вечір пам’яті незрівнянний гурт “Хорея козацька” (художній керівник Тарас Компаніченко), який виконав пісні Визвольної боротьби “Ви жертвою в бою” (“Жалібний марш”, сл. Павла Крата), “За рідний край” (сл. Романа Купчинського, муз. Михайла Гайворонського), “Я не боюсь тюрми і ката” (сл. Олександра Кониського, з репертуару кобзаря Ігоря Рачка) та “За Україну” (сл. Миколи Вороного, муз. Ярослава Ярославенка). “Хорея козацька” буквально “підірвала” зал, настільки натхненним було виконання!
Того вечора в Будинку вчителя був аншлаг. Люди розходилися під враженням краси української культури та сили духу борців за Українську державу.
Ось кілька відгуків:
“Виступив на вечорі пам’яті Героїв Холодного Яру! Як завжди, вечори Романа Коваля збирають відданих синів України, які щоденно ведуть боротьбу за відродження української України! Виступати на таких вечорах справжня честь!” (Сергій Василюк).
“У тому, що Дорогинка та інші села і міста Східної України дали стільки вояків АТО, є й заслуга Романа Коваля, бо він спричинився до піднесення національної свідомості Наддніпрянської України” (Андрій Іллєнко).
“Усі, без сумніву, хто побував на пам’ятному заході, пережили і відчули лицарський український дух, який не зламає жодна в’язниця, не загасить жоден зайда. Переповнена зала Будинку вчителя стоячи вшановувала пам’ять не тільки полеглих героїв Холодного Яру, а й борців за волю України різних часів, зокрема й тих, хто загинув за волю України тепер уже, в новітній війні з одвічним російським ворогом” (Микола Назарівський).
“Честю було взяти участь у вшануванні в Київському міському будинку вчителя отаманів Холодного Яру, котрі в Лук’янівській в’язниці спромоглися підняти збройне повстання і загинули в нерівній битві нескореними, використавши останні набої “для себе”. Історичний клуб “Холодний Яр” не тільки відновлює історичну справедливість, а й відроджує український дух незламних пращурів у душах осовєчених поколінь. “Слава героям!” – лунало у вітанні патріотичної зали воїнам сучасної війни, що були присутні на заході” (Василь Ковтун).
Організатори свята українського духу – Науково-дослідний інститут українознавства, Київський міський будинок вчителя, ВО “Свобода”, Історичний клуб “Холодний Яр”.
Цьогорічні вшанування героїв Холодного Яру відбудуться на Чигиринщині 23 – 24 квітня. Плани анонсуємо в квітневому числі “Незборимої нації”. Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр” 
|
