align="justify">Володимир Трух<br> (20.01.1992, с. Жабинці Гусятинського р-ну Тернопільської обл. – 17.01.2015, Донецьк)</p> <p align="justify">Минув рік як у ході боїв з російськими окупантами за Донецький аеропорт загинув Володимир Трух, боєць 80-ї ОАМ бригади. Володимир народився Грав на гітарі, співав, брав участь у сільському вертепі. Захоплювався футболом, був майстерним воротарем.<br> Призваний до війська 30 серпня 2014 року. 9 листопада поїхав на схід. Машину, якою він їхав у Донецький аеропорт, підірвали. Володимиру відірвало руку, напарник заніс його в новий термінал ще живого, але він помер від втрати крові. Залишив у скорботі батьків Володимира та Ольгу, брата Романа, сестру та наречену Світлану.<br> За особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, посмертно нагороджений орденом “За мужність III ст.”.<br> Вічна слава!</p> <p align="justify"> </p> <p align="justify">Геннадій Леонідович Дощенко<br> (28.11.1965, м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл. – 17.06.2015, під Донецьком)</p> <p align="justify">Коли загинув “Дощ”, пішов дощ… Небо плакало до останнього дня прощання з героєм. <br> Сотні криворіжців проводжали воїна, стоячи на колінах, бо він жив для них.<br> Усе його життя – це цілковита присвята вільній Україні. Меценат, депутат Тернівського райради, історик, активний учасник Революції гідності… Він завжди був на передовій. <br> “Хто як не ми, коли, якщо не тепер”, – ці слова були девізом Геннадія Дощенка. На фронті він боровся з російськими окупантами, а в Кривому Розі – з ворогом внутрішнім –корупцією, наркоторгівлею, засиллям московського патріархату… <br> Заступник командира 5-го батальйону ДУК “Правий сектор” загинув від кулі снайпера, прикривши собою бойового побратима. <br> Наказом МО України №138 від 28.06.2015 Геннадій Дощенко нагороджений медаллю “За оборону Донецького аеропорту”. Патріарх Київської і всія Русі-України Філарет 11 червня 2015 р. нагородив його медаллю “За жертовність і любов до України”.<br> Геннадій Дощенко – один з героїв виставки “Аеропорт. Пекельна смуга”, що відкрилася 20 січня у Національному музеї історії України у Другій світовій війні.<br> Вічна слава!</p> <p align="justify">Віталій Євгенович Нікулін<br> (11.02.1985, м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл. – 10.02.2015)</p> <p align="justify">Віталій старанно навчався, дбав про сім’ю, охоче виконував будь-яку роботу. Здобув професією диспетчера польотів. Працював помічником машиніста екскаватора 1-ї дільниці Первомайського кар’єру. <br> Рідні умовляли не йти на війну.<br> – Я не піду, заховаюсь, інші поступлять так само, а хто буде захищати? – казав він. – Це здається, що ворог далеко, а насправді, 2 години – і танки тут…<br> Старший стрілець 17-ї танкової бригади виконав свій обов’язок до кінця…<br> Указом Президента України нагороджений орденом “За мужність” III ст. (посмертно).<br> На мирній землі підростатимуть два соколи, два сина Героя: Дмитрик 4,8 рочків і його братик Дамір 1,5 роки. <br> Вічна слава!</p> <p align="justify">Олександр Ільницький-“Барні”<br> (28.02.1978, м. Турка Львівської обл. – 9.01.2016, сел. Зайцеве Донецької обл.)</p> <p align="justify">Один з найгероїчніших бійців полку “Миротворець” Олександр Ільницький-Барні”, загинув рятуючи життя цивільних. Він намагався зупинити їхню машину, що прямувала у епіцентр обстрілу ворожої ДРГ. У цей момент у нього влучила куля снайпера. <br> Олегові Галацу (таке його справжнє прізвище) було 37 років. У смутку залишив дружину та 7-річну доньку. <br> У серпні 2014 р. в Іловайську він ходив на сепарів у повний зріст і поливав їх кулеметним свинцевим дощем, не ховаючись... <br> Волонтер Віталій Дейнега розповів: “Бої “Барні” та “Одеси” за трамвайне депо в Іловайську і подальший їхній вихід заслуговують окремої розповіді. Тоді “Барні” вже майже поховали, але він повернувся. Я дізнався про їхню компанію як про найвідважнішу нашу “Контр-ДРГ” на Горлівському напрямку. Безстрашністю і зухвалістю вони тримали в жаху горлівських сепаратистів. Могли підійти впритул до їхнього опорника і почати обстріл. Якщо хтось із сепаратистів відповідав, його тут же “відпрацьовував” снайпер. Поки сепаратисти були “зайняті”, сапери розгортали сепарські ж міни у бік тих, хто їх поставив. Так хлопці працювали багато місяців, тримаючи сепарів у стані тваринного жаху”.<br> 11 січня з героєм попрощалися на Майдані Незалежності у Києві, а поховали в рідному місті Турка.<br> Вічна слава!</p> | 
