<p align="justify">12 січня 2016 р. в Києві біля Лук’янівського СІЗО відбулась акція з нагоди Дня українського політв’язня, на яку зібралося кількасот активістів. До присутніх звернулися політичні в’язні теперішнього та совєтського часів. <br> Вів захід керівник свободівської фракції у Київраді Юрій Сиротюк. За його словами, політичні в’язні 1960-х і політв’язні нинішні є однаково в’язнями Москви: “Політичні репресії в Україні відбуваються на догоду Кремлю. Бо українські патріоти, свідомі українські громадяни є найбільшим ворогом Москви. Тому сидять у тюрмах патріоти, волонтери, учасники війни, учасники Революції гідності. Символічно, що 12 січня, в день, коли масові арешти відбулися 44 роки тому, біля Лук’янівки об’єдналися два покоління політв’язнів. Ті, хто зберегли Україну в часи найжахливішої совєтської окупації й застою в 1970-ті роки, і ті, хто продовжують нині захищати Україну у війні з Росією”.<br> На акції виступили політв’язні совєтського режиму Василь Овсієнко і Степан Хмара. Вони наголосили, що ганебно, коли в незалежній Україні влада продовжує переслідувати борців за Українську державу. Богдан Тицький, який зазнав переслідувань уже за нинішньої влади, зачитав список українських політв’язнів, серед яких – близько семи десятків осіб. Від імені “Правого сектора”, чиїх представників кинули за ґрати з політичних мотивів, виголосила промову Дана Виноградова. <br> Роман Коваль згадав тих, хто карався у Лук’янівській тюрмі в першій половині ХХ ст. – Миколу Ґалаґана, київських отаманів Орлика і Гайового, Юрія Горліса-Горського, підполковника Армії УНР Василя Проходу, холодноярських отаманів Ларіона Загороднього, Мефодія Голика-Залізняка, Юрія Дроботковського (Чорноту), Дениса Гупала, Сергія Захарова, полковника Костя Здобудь-Волю з Кубані, січових стрільців з Галичини Миколу Опоку і Михайла Турка та інших. “На жаль, у Лук’янівці, вже за часів Самостійної України, знову сидять і гинуть українські патріоти. Загибель Макара Колесникова 1 січня цього року в Лук’янівській в’язниці підтверджує, що в Києві й далі править антиукраїнська влада. Сподіваюсь, що свою бурхливу антиукраїнську кар’єру дехто з них закінчить на нарах у Лук’янівці, на тих нарах, на яких загинув Макар Колесников”.<br> “Є події минулого, які ми не можемо сприймати як історію, – сказала поетеса Олена Герасим’юк. – Ми можемо сприймати як історію битву під Фермопілами, падіння Бастилії, заснування Русі, але є події, які прямо впливають на нас сьогодні. Це збройне повстання холодноярців у Лук’янівській в’язниці в 1923 р., Голодомор, самогубство Хвильового, розстріл нашої інтелігенції у Сандармосі, це биківнянські могили, це 4-й відділ НКВД, кат Матвєєв, це арешт інтелігенції 12 січня 1972 р., це арешти української молоді після Майдану. Злочини окупаційного режиму неможливо сховати в архівах, неможливо забути. Вони вилазять у побитті людей на похороні патріарха, у врадіївській ході, Революції гідності, репресіях режиму Януковича. Тому з Денисом Поліщуком ми вирішили розпочати проект “Розстрільний календар” з метою пробудити розірваний зв’язок між поколіннями, пробудити генетичне співпереживання, щоб на біль невідомого українця ми відреагували не страхом, а криком і спротивом. Тому ми тут, під Лук’янівською тюрмою, стоїмо на морозі”.<br> А фольклорист Валерій Гладунець і гурт “Тарута” заспівали давні українські колядки. Виступив і гурт “Тінь Сонця”.<br> Присутні ухвалили резолюцію з вимогами припинити політичні переслідування, звільнити політичних в’язнів, реформувати ДПтСУ, забезпечити належні санітарні та соціальні умови утримання у в’язницях, здійснити прозоре й об’єктивне розслідування причин смерті політв’язня, борця з наркомафією Макара Колесникова. </p> <p align="justify"><em>Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр”</em></p> |
