align="justify">16 січня 1923 р. закінчилося слідство у справі холодноярських отаманів, ув’язнених у Лук’янівській в’язниці. Всім інкриміновано “целый ряд зверских убийств, расстрелов, грабежей и поджегов”. Ворог назвав отаманів “наиболее видными рыцарями бандитизма”. “4 года эти рыцари лесов, – зазначали чекісти, – не давали возможности спокойно проводить советское строительство на довольно значительной части территории Украины. Перечислить все случаи варварской разрушительной работы атаманов Загороднего, Зализняка, Гупала и их ближайших помощников – Компанийца, Добровольского и Ткаченка не представляется возможным, ибо сами обвиняемые при всем своем желании не могут описать налеты, грабежи и убийства и другие “подвиги”, совершенные ими в течение столь длительного периода...”<br> Ось такі були наші хлопці!<br> Не дивно, що Надзвичайна сесія Київського губернського ревтрибуналу 2 лютого постановила розстріляти героїв. <br> 9 лютого 1923 р. о 8 год. 30 хв. в камері №1 Лук’янівської в’язниці м. Києва, де утримувалися засуджені до розстрілу холодноярці, під час роздачі вранішнього окропу арештанти заволоділи револьвером охоронця і, проникнувши з камери до коридору, а звідти до канцелярії тюрми, захопили рушниці та набої. “Стріляли рідко, щоб кожен набій даремно не пішов”. <br> “Підпалили сінники з тапчанами у своїх камерах. Почали горіти підлога й вікна. В тюрподі дим – дихнути не можна. Бій продовжувався. Ті, що мали рушниці, стріляли; хто не мав – посідали в коридорі й розмовляли собі, наче не їх смерть дожидала. Майже чотири години серед Києва точився бій…” <br> Під час повстання у Лук’янівській в’язниці загинуло 38 осіб. Згадаємо їх: отамани Холодного Яру і Чорного лісу Ларіон Загородній, Мефодій Голик-Залізняк, Юрій Дроботковський (він же Чорнота), Денис Гупало, Сергій Захаров, отаман Київщини Гайовий (він же Іван Грисюк із с. Дорогинки), його помічник Михайло Куценко, старшина Армії УНР, і “найвідданіший козак” Гайового Григорій Олійник; командир 2-го Синього полку 1-ї Синьої дивізії Кость Здобудь-Воля з Кубані, козаки-холодноярці Олексій Добровольський і Корній Черкас, Іван Ляшенко, підпільник мережі отамана Чорного Ворона (Платона Черненка) з Криворіжжя, а також хлопці з Галичини – сотники корпусу Січових стрільців Армії УНР Микола Опока і Михайло Турок.<br> Місце поховання повстанців і вояків Армії УНР досі не виявлено. Та ніхто його і не шукає. Досі немає в Києві й вулиці Холодноярської. Досі на стіні Лук’янівської тюрми немає меморіальної дошки на згадку про героїв Визвольної боротьби. Але головне: в Лук’янівці знову сидять і гинуть українські патріоти.<br> Вічна пам’ять полеглим! <br> Свободу живим! </p> <p align="justify"><em>Історичний клуб “Холодний Яр” </em></p> |
