Із захопленням прочитав книгу “Спомини запорожця” Никифора Авраменка (Київ,
Темпора, 2007). Автор – нащадок відомого старшинського роду запорозьких козаків,
про що засвідчує академічна “Історія міст і сіл УССР. Кіровоградська область”
(С. 21). Авраменки мали стародавній родовий герб – роздвоєний зверху хрест (“курч”)
– і земельні маєтності колишніх зимівників понад Дніпром – при впадінні в нього
річки Омельник, у Верхньодніпровську та Кічкасі біля Хортиці.
Народився Никифор Авраменко 22 січня 1893 р. в містечку Верхньодніпровську.
Дитинство проходило серед буйної придніпровської природи. Початкову освіту здобував
у рідному місті. Мешкаючи у старшого брата Андрія – поштового службовця, навчався
в гімназіях Маріуполя, Олександрівська (тепер Запоріжжя). Захоплюється спортом,
човном долає всі пороги Дніпра, в тому числі й смертельно небезпечні.
Маючи змогу користуватися чималою бібліотекою брата, зачитується “Кобзарем”,
“Енеїдою”, повістями Андріана Кащенка, творами інших українських письменників.
Знайомиться з історією України-Руси Миколи Аркаса та Михайла Грушевського. Поступово
усвідомлює себе українцем, а не малоросом.
Для прискорення одержання інженерно-технічної освіти наприкінці літа 1912 року
Никифор йде до війська – в саперну частину в Харкові, а звідти – до Михайлівської
воєнно-інженерної школи в Петербурзі. Влітку 1914 року як командир кінно-підривної
роти гвардійсько-гренадерського полку Авраменко виїхав у військові табори до
кордону Східної Прусії, де невдовзі взяв участь у перших боях Світової війни.
За виконання бойового завдання одержав Георгіївський хрест, а, зазнавши поранення,
тривалий час перебував у шпиталі.
Влітку 1916 року Авраменко на посаді командира саперної роти взяв участь у боях
на Волині у знаменитому Брусиловському прориві. Здобув орден Анни ІІІ ступеню,
а невдовзі ще й бойовий орден Георгія ІV ступеня. І знову – поранення, а в додачу
– тяжке отруєння газом. Після лікування у київському шпиталі отримав солдатського
Георгія з бантом і срібною пальмою (для офіцерів), а також сербський хрест Карагеоргія.
З падінням царату Авраменко без вагань прилучився до змагань за українську державність.
Бере участь у важливіших битвах. Б’ється проти московсько-більшовицької навали
під Крутами. У складі окремої Запорозької бригади генерала Натієва бере участь
у боях на Слобожанщині, а згодом під проводом полковника Петра Болбочана – в
поході на Крим.
У часи гетьмана Петра Скоропадського Запорозька дивізія оберігала державний
кордон на Чернігівщині, відбиваючи наскоки червоних. Авраменко у той час обіймав
посаду ад’ютанта полку. Невдовзі він був підвищений до звання сотника.
Після повалення гетьманату і відходу німців з України Москва активізувала наступальні
дії. З боями, в яких брав участь Авраменко, військо Директорії залишило Харків,
Полтаву, Лозову, Ромодан. 1919 року, опинившись у червоних та денікінських тилах,
Авраменко на Канівщині проводить підпільну діяльність. Приєднується до Армії
УНР Михайла Омеляновича-Павленка і бере участь у Першому зимовому поході. У
складі Запорозької групи Андрія Гулого-Гуленка був учасником битв за Бобринець,
Вознесенськ, Тульчин...
До осені 1920 року запорожці разом із союзницьким польським військом билися
за звільнення Польщі й України. В бою під Клининами (на теперішній Хмельниччині)
отримав тяжке поранення, закінчив свою звитяжну військову кар’єру. В польському
шпиталі його було інтерновано. Подальша його доля пов’язана з Польщею. Одружившись,
мав трьох дітей. Працював шляховим майстром на Підляшші. Листувався й зустрічався
з ветеранами Армії УНР, дописував до українських видань, брав участь у з’їздах
українських ветеранських організацій. Особливо тісні стосунки підтримував з
ветеранами Запорозького корпусу – полковниками Іваном Дубовим, Петром Дяченком,
В. Корнієвим, генералом Гаврилом Базильським та багатьма іншими. Помер Никифор
Авраменко 21 вересня 1973 року.
Велика подяка синові Романові Никифоровичу, який виконав заповіт батька опублікувати
його рукописи, щоб донести до прийдешніх поколінь вісті про героїчні подвиги
в ім’я Матері-України наших Славних Предків!
Ренат ПОЛЬОВИЙ,
Історичний клуб “Холодний Яр”
м. Ірпінь Київської обл.
Від редакції.
Варто додати, що 1917 року Никифор Авраменко викладав Житомирській школі прапорщиків,
де навчався Данило Терпило (Зелений). Відтак сотника Авраменка можна назвати
його учителем. |
