(26.11.1922, м-ко Рахів – 1.11.2015, м. Карлові Вари)
У Чехії в м. Карлові Вари на 93-му році помер полковник Микола Гулин, в’язень угорських, російських, німецьких, чеських в’язниць і таборів.
Микола Гулин народився на Закарпатській Гуцульщині в малоземельній селянській сім’ї (семеро дітей). Учився в Ужгородській гімназії та гімназії рідного Рахова. Там він став членом Пласту, ОУН, а в березні 1939 р. зі зброєю в руках піднявся на захист Карпатської України. У березні 1939-го мадяри розстріляли його брата, а батько того ж року загинув в угорській тюрмі.
Рятуючись, 17-річний Микола таємно виїхав у Чехію, окуповану німцями, мріючи про навчання в Українському вільному університеті в Празі. У Моравській Остраві ґестапо стягло його з поїзда та направило до віденської в’язниці. Після піврічних тортур німці вирішили передати хлопця угорській владі. З Відня його переправили у Братиславу, а звідти двоє словацьких “ґардистів” повезли поїздом до Ужгорода. У Східній Словаччині хлопцеві вдалося втекти. До Закарпаття дістався пішки. На Березнянщині під чужим прізвищем працював лісним робітником, сподіваючись, що в лісі угорська поліція його не знайде. Довідавшись, що ним зацікавились, він у вересні 1939-го пішки добрався в рідний Рахів, окупований угорцями, організував групу із семи січовиків, здійснив кілька диверсійних операцій. Однак через брак зброї хлопці змушені були припинити свою діяльність.
У надії, що в Радянському Союзі знайдуть щасливе життя, вони перейшли угорсько-радянський кордон і здалися прикордонникам. Ті їх направили в тюрму НКВС у Надвірну, а тоді передали угорським органам безпеки – разом із протоколами допитів, в яких січовики, не криючись, розповіли про свою антиугорську діяльність. Як організатора терористичної групи мадяри відправили Гулина в центральну тюрму в Будапешті, звідти після піврічних тортур – до Ніредьгази, а потім – у Варюлопош.
З Варюлопоша вдалося втекти. За кілька тижнів добрався до Рахова. Знаючи, що тут угорські спецслужби його знайдуть і засудять до смертної кари, Микола знову подався в СРСР. І знову опинився в надвірнянській тюрмі, а тоді ще й у станіславській. Покарання відбував у таборі в Архангельській області. Після поранення ноги потрапив до санчастини. “Моїм завданням було, – згадував він, – вивозити за зону мертвих побратимів-табірників і закопувати їх. Це мені врятувало життя”.
У Каргопольському пересильному таборі влітку 1943-го зголосився добровольцем до Чехословацького корпусу генерала Л. Свободи. Пройшов увесь його бойовий шлях від Бузулука до Праги. Був тричі поранений. Після поранення на Дуклянському перевалі (у с. Нижньому Комарнику) йому ампутували праву ногу.
Після війни заснував у Микуловському окрузі Союз українців Моравії, який мав кілька сотень членів. Очолив його. Після приходу до влади комуністів у 1948-му його звільнили із заочного навчання на юридичному факультеті Карлового університету у Празі і, звинувативши у “спробі державного перевороту, антикомуністичній діяльності, співпраці із західними розвідками, допомозі втечі реакційних діячів “на Захід”, антисовєтській пропаганді”, арештували. На щастя, суд визнав його невинним. М. Гулин повернувся до армії, в якій служив до пенсії.
1949 року він переселився у Карлові Вари, де заснував і очолив Українське культурне товариство, яке мало 600 членів, а при ньому хор (керівник Ольга Дутко), який виступав з концертами у багатьох містах Чехії.
У Карлових Варах одружився з полтавчанкою Ольгою з роду Хилецьких. Виховали четверо дітей, з яких двоє – Наталка і Борис – закінчили Українську гімназію у Пряшеві.
До кінця життя був почесним членом Союзу українців Богемії.
2012 року Миколи Гулин подарував Музеєві української культури у Свиднику понад 300 цінних книжок зі своєї бібліотеки.
Я утримував з ним тісні зв’язки багато років, нераз гостював у його хаті. У 2002 році взяв у нього розлоге інтерв’ю, яке увійшло до моєї книжки “Розмови з однодумцями” (Пряшів, 2004).
Зокрема Микола Гулин сказав:
– Незалежна Україна, за яку я страждав у в’язницях та концентраційних таборах і проливав кров на фронтах, мусить ожити і жити! Я вірю в її світле майбутнє!
Микола МУШИНКА
Пряшів, Чехія |
