У Києві на 66-му році життя відійшла на Луки Сварожі поетеса Ольга Страшенко…
Я познайомився з нею 1982 року, коли працював дільничним лікарем у поліклініці на Мишоловці. В ті роки вона завідувала бібліотекою ім. Юрія Смолича на Набережно-Корчуватівський. Прийшла до мене як пацієнт, але, почувши українську мову, почала читати вірші. Читала на вухо, щоб не почули хворі, які в коридорі чекали своєї черги. Бо ті вірші були про Україну, вільну державу, її діячів та оборонців…
Відтоді ми й потоваришували. Вона активно брала участь у презентаціях моїх книжок, під їхнім враженням писала вірші про героїв Визвольних змагань. Ось назви деяких з них: “Міхновський”, “Збройний виступ у Києві в липні 1917 року”, “Про Михайла Гаврилка, який на фронті, ліпив погруддя курінного Василя Дідушка”, “Чернігівський отаман Іван Галака”, “Дівчина-отаман (Маруся Соколовська)”, “Отаману Зеленому Дніпро помагає”, “Краще б Струку пам’ятник стояв!”, “Загибель Василя Чучупака”, “Сірожупанник з Кубані Василь Прохода”, “Чорний Ворон (Микола Скляр)”. “Медвин, земля козаків”, “Іполит Хмара”, “Грішний полководець (Юрко Тютюнник)”, “Микола Кібець-Бондаренко”, “Різдво 1922-го (над книгою Романа Коваля “Отаман Орлик”)”, “Повстання у Лук’янівській в’язниці 9 лютого 1923 р.”, “Хай ця чаша мене не мине!..” (Іван Ремболович)”, “Бандура Михайла Теліги”…
Ольга брала участь у вшануваннях борців за волю Україну на Холодноярщині. Один з віршів присвятила “Хліборобам-повстанцям села Соснівки”, яких зарубали червоні кіннотники післяжнивної пори 1922 року. Прочитала його на відкритті пам’ятника в с. Соснівці 28 квітня 2012 року.
Ольга була весела, життєрадісна, усміхнена, часто заливалася сміхом. Намагалася про людей говорити тільки добре, не пліткувала. Такою її знали всі, зокрема і колеги. Ось що читаємо у некролозі, який написала колега-бібліотекар: “Я ніколи не бачила її в зажурі чи клопотах. Завжди у гарному гуморі, яскравому одязі, обов’язковим у якому був національний елемент: квітчаста хустка на плечах, низка намиста чи вишиванка”.
Були у нас і спільні друзі: Павло Громовенко, Ренат Польовий, Віктор Лісовол, Володимир Коломієць, Тарас Силенко…
Народилася вона 10 лютого 1950 р. в Києві в сім’ї залізничника. Як поетеса заявила про себе на початку 1990-х, виявила себе і як драматург та прозаїк. У 2005 – 2006 рр. вийшли два томи її історичного роману “Візантійський лукавець”. Відома вона і як перекладач з румунської мови. Написала чудову книжку про кобзаря Віктора Лісовола. Вона спішила сказати про людей добре слово – про Рената Польового, поетесу Світлану Білик, Олеся Бердника, Івана Гончара, Василя Кука, Івана Бровка, Леоніда Череватенка… А завершувалася її досі невидана збірка поезією “Богові Велесу”.
Ольга Страшенко (Лучканина) – член Національної спілки письменників України та Історичного клубу “Холодний Яр”, лауреат Літературної премії ім. Василя Симоненка.
29 жовтня 2015 р. з нею попрощалися у Спілці письменників і повезли байдужим Києвом на Байкове, до крематорію. Жаль!
Вічна пам’ять!
Роман КОВАЛЬ |
