Подвиг Юденка
На сторінках “Бюлетеня СБУВ” (ч. 18, 1964) у свій час я подав короткий спогад
про Харківський слобідський кіш та його бо¬йовий шлях. Перебування в цьому коші
зали¬шило багато гарних спогадів, але тут хочу зу¬пинитися на фрагменті бою
під Тальним і на геройстві козака Юденка, студента Харківсько¬го ветеринарного
інституту.
Пройшовши з Харкова пішим маршем до станції Борщі, ми завантажилися у вагони.
На цій станції нам удалося також дістати бронепотяг. Паротяг був марки “Ехо”,
наймодерніший на ті часи, що легко тягнув нагору 75 – 80 навантажених вагонів.
Командиром бронепотяга був полковник князь Сіверський, паротягом керував поручник
Назаренко, інженер Харківського техноло¬гічного інституту.
Під Тальним наш бронепотяг мав бій з червоними, в якому був забитий полковник
Сіверсь¬кий. Ми були змушені відступати. Під час від¬ступу червоні поклали рейку
на полотні і тим спинили потяг, а разом з тим відкрили з усіх боків гураганний
вогонь, все завмерло. І в цей момент із паротягу вискакує козак Юденко, ха¬пає
рейку та відкидає її.
Шлях вільний. Юден¬ко вскакує на паротяг, але вже цілком боже¬вільний. У такому
стані ми відправили до шпиталю в Кам’янці-Подільському. Дальша доля його мені
невідома.
Цим паротягом наш кіш дістався до Бен¬дер, і при переході нами Румунії забрали
його румуни. Поручник Назаренко плакав за ним, як за рідним батьком.
І. ПАНЧЕНКО, поручник
Панченко І. Подвиг Юденка. Дороговказ: орган вояцької думки і чину. – Торонто,
1966. – Січень – лютень. – Ч. 9 (28). – С. 11.
“Слава Украине!”
Не минуло й двадцяти хвилин відтоді як Окрема кінна дивізія пішла в атаку проти
більшовицької піхоти, коли знов забряжчали підкови на вулицях Сніткова. За хвилину
всі побачили як кільканадцять кіннотників у коротких кожушках і сірих шапках
з червоними шликами гнало отару з триста здоровенних рудих московських “ваньок”.
Більшість із них були закривавлені. Кінні весь час підганяли їх, щоб ті швидше
йшли, а в одного козака, як видно, урвався терпець. Він вихопив шаблю і закричав:
– Бігом! Бігом, чортові діти! Кричи: слава Україні! А ні – то рубати буду!!!
Решта кіннотників і собі вихопили шаблі. Полонені, що було сил, рвонули по вулиці
з криком:
– Слава Украине! Слава Украине!
Це було так смішно, що люди, які вийшли на вулиці Сніткова, забули на мить про
війну, й засміялись. Сміялись старшини і козаки, які спостерігали за цим повчальним
уроком.
“Хтось може скаже: “Чи це було на місці?” – так поводитись із закривавленими
полоненими? – закінчував свою розповідь старшина Армії УНР Семен Левченко. –
Так! Це було на місці! Хижий, невблаганний ворог виганяв нас із решток української
землі! Була боротьба, жорстока боротьба, не на життя, а на смерть! І в такій
боротьбі не могло бути (й не було!) жодних сентиментів!”
Джерело
Левченко С. Переможний бій Окремої кінної дивізії під містечком Снитків 10 листопада
1920 року. – За Державність. Матеріали до Історії Війська Українського. – Збірник
10. – Торонто: Українсько воєнно-історичний інститут, 1964. – С. 154 – 160.
|
