На Покрову, 14 жовтня 2007 р., на воєнно-історичному інтернет-форумі "Мілітарна
Україна" історик Ярослав Тинченко спробував кинути пляму на гідну людину
– учасника Визвольної боротьби, чорношличника Лавра Кемпе. Не наводячи жодних
аргументів, він безапеляційно заявив: "Л. Кемпе – самозванець, який ніколи
не служив в Армії УНР, відповідно – не був козаком кінного полку Чорних запорожців".
І самовпевнено додав: "Я маю списки особового складу КпЧЗ (Кінного полку
Чорних запорожців. – Ред.) станом на червень 1920 р., на 1921 р., а також –
список лицарів Залізного хреста. Жодного натяку про Л. Кемпе там немає... Його
спогади – суцільний міф".
Я відповів через Інтернет: "Але ж Кемпе міг бути козаком полку Чорних запорожців
станом на травень 1920 року, чи станом на якийсь інший місяць. А потім вибув
з якоїсь причини, наприклад, перевівся до іншої частини Армії УНР, чи продовжив
навчання (він же 1901 року народження!). Нехай би добродій Тинченко повідомить,
на якій підставі він стверджує, що спогади Лавра Кемпе про Петра Дяченка – "суцільний
міф".
Йшлося про спогад Лавра Кемпе, надрукований у збірнику під назвою "У 50-ліття
Зимового походу Армії УНР" (1973) накладом Орденської ради ордена Залізного
хреста Армії УНР під редакцією генерала Михайла Крата і хорунжого Федора Грінченка,
тобто в солідному джерелі. Упорядники книги напевно знали більше від Тинченка
(і від мене теж) і про Кемпе, і про інших вояків Армії УНР, учасників 1-го Зимового
походу. І навряд чи би опублікували вигадки самозванця.
Зверніть увагу, що і в некролозі на смерть Лавра Кемпе, вміщеному у журналі
"Вісті комбатанта", написано цілком ясно: "Наймолодший воїн Армії
УНР... один з організаторів повстанських частин в Таращанщині, учасник Першого
зимового походу у рядах кінного полку Чорних Запоріжців" (Джерело: В. Й.
П. Лавро Кемпе. Вісті комбатанта (Торонто – Нью-Йорк). – 1981. – Ч. 1. – С.
93)".
Окрім того, Ярослав Тинченко звинуватив Лавра Кемпе у тому, що він носив не
свій Залізний хрест (нагорода за участь у Першому зимовому поході). "Саме
цим хрестом, – писав Тинченко, – Кемпе "доводив" в еміграції свою
причетність до АУНР".
Я відповів: "Можливо цей орден і належав іншій людині. Як він потрапив
до Кемпе, ми не знаємо (і Тинченко теж). Варіанти могли бути різні. Навіть якщо
припустити, що Кемпе заволодів ним у нечесний спосіб, то це не заперечує його
боротьби в лавах Армії УНР.
Тинченко – чоловік досвідчений, а напускає туману як політик на виборах. Послухає
його необізнана людина і повірить, що Лавро Кемпе в Армії УНР не служив, а його
чудовий спогад про Петра Дяченка – вигадка. Але людина уважна скаже: "Так
Тинченко ж не навів жодного аргументу, який би підтвердив, що Кемпе не служив
в Армії УНР!" Отакі "майстри слова"!
Повний псевдоаргументації і наступний пасаж Тинченка: "Таких самозванців
(частина з яких були заслані МҐБ-КҐБ) серед еміграції було десятки, а може –
сотні. В тому числі, а може – у першу чергу – серед військової еміграції. І
"спогади" – спеціально для емігрантських видань – їм "писали"
в Києві – на Володимирській... (тобто в НКВД. – Ред.)".
Яке цей пасаж має відношення до Лавра Кемпе?! Жодного!
Невже Я. Тинченко не розуміє, що його асоціації та паралелі не є доказом у "справі",
яку він чомусь "шиє" на захисника Вітчизни... Це схоже на наклеп (умисний
чи ні, не знаю, але все може бути). Було б добре, якби пан Тинченко сам його
і спростував...
Хотів би, щоб Ярослав Тинченко не сприйняв мій коментар хворобливо, бо йдеться
про з'ясування історичної істини..."
Реакція Тинченка була бурхливою. Ось що дослівно він відповів: "Чесно кажучи,
спочатку я думав дати розгорнуту та мотивовану відповідь, викласти навіть списки
особового складу кінного полку Чорних запорожців... Але потім згадав, що ще
на початку 1990-х років зарікся сперечатися з дурнями та колишніми комсомольськими
секретарями".
Довелося ще раз писати воєнно-історичний форум "Мілітарна Україна",
зокрема таке: "Юпітере, ти сердишся, значить не маєш рації". Така
думка спала, коли прочитав емоційну (скажемо так) "відповідь" добродія
Тинченка на мого листа на захист учасника Визвольної боротьби Лавра Кемпе.
Звичайно, Ярослава можна зрозуміти. Він чужа національній Україні людина (ніжна
дружба з О. Бузиною чого вартує!), та все ж багато років, як науковець, робить
конкретну працю. Звісно, суворий критик може присікатися до його суржика (у
книгах та статтях), численних орфографічних та інших помилок, стилістичної неохайності
текстів. Але можна і подякувати – все ж ця людина, попри недоліки, чимало зробила
для розвитку української історичної науки. Та й помилки є у всіх, хто щось робить,
зрозуміло, й у мене. Але я завжди з радістю ставлюся до доброзичливої критики,
до з'ясування тих чи інших помилок або неточностей. А Тинченко чогось поставив
себе в ранг "недоторканих", яких не можна критикувати, бо вони, бачте,
ображаються. А перечулена самовпевненість, безапеляційність і бездоказовість
деяких його суджень, наклепи на учасників Визвольної боротьби (зокрема, на Лавра
Кемпе), хамовито-більшовицький тон "дискусії" симпатії викликати не
можуть.
На жодне моє питання щодо Лавра Кемпе він не відповів, а замість аргументованої
дискусії запропонував нові наклепи, тепер вже на мене – по типу відомої позиції
безсильних – "сам дурак"!
Інформую добродія Тинченка і про те, що секретарем комсомольської організації
я ніколи не був. Ярослав просто збрехнув (в Інтернеті все дозволено!), бо не
було що сказати по суті дискусії, яку він сам і викликав лайливим тоном (а головне
– бездоказовістю!) щодо Лавра Кемпе. Варто було б київському історику поважніше
ставитися до історичної правди і не опускатися до перебріхувань, адже таким
чином до себе довіру викликати навряд чи можна...
Колись, років 10 тому, у телефонній розмові зі мною Тинченко повідомив, що Валентин
Мороз публічно назвав його "білогвардійською мраззю". Коментар Ярослава
був винятково самокритичний. Хіхікнувши, він задоволено сказав: "А Мороз
не помилився". Я не знав, що й казати... Тепер же можу погодитися з Ярославом:
"Валентин Мороз справді не помилився!"
Чим же закінчилася емоційна дискусія?
Дописувач сайту "Мілітарна Україна" RAO 25 жовтня вивісив в Інтернеті
документ – наказ №33 командира полку Чорних запорожців Петра Дяченка від 20
червня 1920 року. В ньому, зокрема є такі слова: "Козаків першої сотні
Кавку Івана та Кемпу Лавра, не занесених в налічний склад полку, занести в реєстри
полку, сотні, на всі види грошового та харчового задоволення і рахувати їх поступившими
на службу до полку, першого – з 15, а другого – з 11 лютого цього року".
Цей документ підтверджує, що Лавро Кемпе був козаком полку Чорних запорожців,
відтак і дезавуює наклепи Тинченка. Завдяки RAO вдалося відстояти честь учасника
Визвольної війни, юнака Лавра Кемпе. Звичайно, Тинченко не понесе юридичної
відповідальності за наклеп на борця за волю України. Зате він публічно висвітлив
своє лице і виявив свої наміри. І це добре.
Мені здається, що "сучасний білогвардієць" Ярослав Тинченко, а може,
і його вірний друг-товариш Олесь Бузина та їхні покровителі планували почати
кампанію дискредитації учасників Визвольної боротьби, але їм дали по зубах.
Може, отямляться?
Тинченко змушений був публічно визнати свою помилку, хоча слово "помилка"
краще було б у цьому випадку взяти в лапки, бо це більше схоже на свідомий наклеп.
Ось як відгукнувся Ярослав Тинченко на оприлюднення наказу про зарахування Лавра
Кемпе до полку Чорних запорожців: "Чесно – не бачив. В такому разі приношу
ВСІМ свої вибачення: дійсно служив. Але: 1. У списку лицарів Залізного хреста
його не має, і, як видно з цього повідомлення, – не може бути. Оскільки Лицарем
міг бути той козак, який брав участь у Зимовому поході від початку до кінця".
Який же спритний чоловік Тинченко: наклепи зводив багатослівно, темпераментно
і персонально, а, коли його змусили неспростовними аргументами визнати свою
"помилку", він був суперлаконічним, персонально ні перед ким не вибачившись.
Звертаюся до земляків та всіх небайдужих вшанувати юного романтика, вояка Армії
УНР Лавра Кемпе, учасника Першого зимового походу!
Роман КОВАЛЬ |
