Багато втрат має “Правий сектор”. Бо весь час на передовій. Особливо сумно, коли гине молодь. В осінній кампанії загинуло четверо хлопців, яким не виповнилося 20 років: 22 вересня у смт Піски росіяни вбили Стефана Стефурака (“Друга 24-го”), 19 років; 3 жовтня, обороняючи Донецький аеропорт, загинув 19-літній Святослав Горбенко (“Скельд”); 6 листопада покинув білий світ Сергій Табала (“Сєвєр”, Сергій Руденко), а 9 листопада став останнім днем для Олександра Райхерта, 1996 р. нар., з Херсона (“Чорний”). Загинув він у смт Піски. Його ж дівчина продовжує боротьбу в Добровольчому українському корпусі “Правий сектор”.
Сергій Табала родом із Сум. Батько помер, мати живе в Дніпропетровську. Хлопця виховувала бабуся Людмила й тітка Ольга. Мешкали в одній квартирі, Сергій ділив кімнату із двоюрідними братами Станіславом і Олексієм. Навчався в училищі на кухаря.
Товариш дитинства Валентин Березос розповів: “Ми з 7 років дружили. Пам’ятаю, вийшов я з іграшками в двір. Мене оточили багато хлопців. А Сергій підійшов і каже: вони всі з тобою хочуть дружити через іграшки, а я дружитиму просто так. До восьмого класу були нерозлучні. Він з дитинства любив усе українське. Ми гралися в козаків і гетьманів. 22 червня посварилися, бо я не схотів їхати з ним на війну”.
Розповідає побратим Денис Титарчук: “Під час Майдану ми жили разом у Будинку профспілок на п’ятому поверсі, брали участь у протистояннях із міліцією й тітушками. У грудні вступили до “Правого сектора”. Сергій був під кулями снайперів на Інститутській. Разом повернулися в Суми. Він був головою організації, я – його заступник. У липні він поїхав до тренувального табору. Сказав, що на три дні, а повернувся аж у жовтні. Розповідав, що був у Пісках, у Донецькому аеропорту. Біля нього розірвалася граната, осколками розсікло руки й груди. Він пару днів полікувався. Тоді поїхав на марш УПА в Київ 14 жовтня”.
Сергій зі школи цікавився історією, особливо боротьбою українського народу за свою свободу. І передбачав війну з Росією. 1 листопада на сторінці в соцмережі “ВКонтакте” Сєвєр написав: “Я воюю за мою Батьківщину, друзів, за посмішку тієї, чий голос підтримує мене на цьому шляху”.
6 листопада протитанковий снаряд пробив дві стінки й вибухнув біля Сергія. Він загинув одразу.
10 листопада віддати шану Сергієві Табалі прийшли близько двох тисяч людей, серед них – керівники міста та області. На головній площі Сум – море квітів і сліз. В останню путь звитяжця проводжали оплесками й вигуками “Слава Україні! Героям слава!”, “Україна понад усе!”, “Герої не вмирають!”.
Поховали Сергія Табалу 10 листопада на Алеї почесних громадян Центрального кладовища м. Суми.
16 грудня Сергієві виповнилось би 19 років.
Своїй коханій напередодні смерті він казав: “Жінко, я не можу померти, поки не побачу нашої дитини?!”
Олена ЛУЦЕНКО
|
