Михайло Гаврилко. Для когось це ім’я залишається порожнім звуком, для когось – стало сенсом життя. Для когось Він – один з багатьох, для когось – кращий із кращих. Хтось прийде до Його пам’ятника у Болехові й побачить перед собою мертву бронзу, а хтось – заквітчає Його калиною та живими квітами – зі словом Тараса Шевченка на устах. А я прийду до Михайла Гаврилка з вдячністю у серці, щоб прочитати у його очах гордість за свій народ. А для мене Він – лицар волі, котрий повернувся із забуття у вічність. Його доля ніколи не перестане хвилювати мою душу. Його шевченкіана неповторна, бо в найменшу плакетку, в найменший медальйон Він вкладав глибоку любов і віру у те, що “слово Шевченка-пророка паде, як стріла Божого грому”.
Ще 2011 року відбулася презентація книги Романа Коваля “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” в моєму місті. Згодом з’явилася ідея поставити пам’ятник митцю у Болехові. І протягом цих трьох років думка про майбутній пам’ятник Гаврилку не покидала мене. Багато людей загорілося цією ідеєю і постановило собі, що зроблять усе для її реалізації.
Тоді мені було дванадцять. Як сьогодні пам’ятаю свою першу декламацію вірша Гаврилка на сцені Народного дому, знайомство з Романом Ковалем. Тоді я ще не зовсім усвідомлювала, що Михайло стане для мене кимось більшим, ніж січовим стрільцем, скульптором, поетом. Я безмежно вдячна Роману Ковалеві за те, що відкрив світу Гаврилка.
Хотілося, щоб січовий стрілець швидше повернувся у Болехів. До Кобринської. На свою другу батьківщину.
І раптом радісна звістка: 7 вересня відбудеться відкриття такого довгоочікуваного пам’ятника.
П’ятого вересня, у день свого народження Гаврилко вже був у Болехові.
А сьомого вересня з гронами калини, із синьо-жовтими прапорцями люди поспішали до музею Наталії Кобринської. Наче живий, Михайло дивився в душу. У моїй голові промайнула одна-єдина думка: “Здійснилося”. На очі навернулися сльози. Адже недарма було докладено стільки зусиль, старань, щоб Гаврилко повернувся, як символ воскресіння України. Повернувся, щоб закликати до боротьби, як і 100 років тому.
Ідіть до Михайла Гаврилка. Із щирим серцем. З чистими помислами. Пізнавайте Його глибше. Бо історія Його життя – це історія життя українського народу.
Вікторія ЛАТИК, учениця 8А класу Болехівської ЗОШ
Місто Болехів Івано-Франківської обл.
Від редакції
12 вересня Міжнародний благодійний фонд “Смолоскип” за сприяння Союзу українок України нагородив дипломанта Міжнародного конкурсу “Мій рідний край” Вікторію Латик, автора пошуково-дослідницької роботи “Михайло Гаврилко – творець першої шевченкіани”, стипендією на 2014 – 2015 навчальний рік.
На світлині
Роман Коваль, благодійник Ігор Сметанський і автор пам’ятника Василь Ярич. Болехів, 7 вересня 2014 р.
|
