Григорій Савонов, який воював проти москалів в 1918 – 1921 рр. на Донеччині та Харківщині, знову з нами. Сьогодні, коли на сході України палає кривава війна з російськими окупантами, його допомога потрібна нам.
З історичного небуття повернули отамана Лесь Ісаїв та Леонід Щибря. В харківському видавництві “С.А.М.” побачило світ їхнє дослідження “Отаман Савонов” – 300 сторінок невідомих фактів, сотня світлин. До книги додано документальний фільм про отамана.
Григорій Мусійович Савон за хоробрість на фронтах Першої світової війни здобув чотири Георгіївські хрести, дві Георгіївські медалі, стрімко пройшов військові щаблі від солдата до офіцера. Військовий комендант за Центральної Ради та Гетьманату, командир полку й військовий комісар повіту за червоних, командир 4-го піхотного полку, але вже в армії Нестора Махна, повстанський отаман – усе це віхи біографії героя книги.
Уперше презентовано книжку 19 вересня на батьківщині отамана в с. Червоний Оскіл Ізюмського району (колись м. Цареборисів). В сільському клубі зібралося близько двохсот земляків та гостей, серед них Герой України Андрій Ровчак, голова Ізюмської райдержадміністрації Любов Шамрай, її заступники, сільські голови, вчителі історії, бібліотекарі, керівники сусідніх районів, науковці й митці з Харкова та Донеччини, старшокласники місцевої школи. Виступали заслужена артистка України Олена Шишкіна, фронтовий дует “Кулі” майданівців Зеника й Максима зі Львова, місцеві аматори сцени.
А 25 вересня відбулася презентація на Донеччині, поруч зі Слов’янськом, у Святогірській лаврі, під час II Всеукраїнської науково-практичної конференції зі збереження історичної спадщини. І в цих краях діяли повстанці-савоновці.
Науковці Києва, Харкова та Донецька, намісник лаври архієпископ Арсеній (Яковенко) з братією, наукові співробітники Святогірського історично-архітектурного заповідника й музею, керівники місцевого самоврядування Донеччини вперше відкрили для себе Григорія Савонова – борця проти московських поневолювачів.
Учасники конференції, особливо науковці-донеччани й архієреї лаври, що належить УПЦ Московського патріархату), були неприємно вражені, довідавшись про широкий повстанський рух на Донеччині проти радянської влади та комуністичного режиму. Книжка “Отаман Савонов” викликала в них гостру й неоднозначну зацікавленість. Донеччани не наважилися дискутувати, а ЗМІ вирішили за краще замовчати інформацію про книжку.
Сотні боїв і сутичок з червоними та білими москалями, червоними китайцями, калмиками, киргизами вкрили ім’я отамана славою. Вороги боялися його. Сила удару Савонова була страшна: він міг у бою розрубати навпіл ворога.
Так, коли він в Ізюмі зустрів перевдягнутого в цивільне денікінського полковника, який знущався над українцями, то, вихопивши шаблю, розчахнув його на дві половини. Савонов, бувало, бився проти десяти ворогів і перемагав. У слободі Боровій Куп’янського повіту він увірвався у волосний ревком і посік на капусту півтора десятка місцевих активістів. Про його хоробрість ще за життя ходили легенди.
Савоновці рішуче захищали місцеве селянство від московської сваволі. Як тільки продзагонівці наповнять якийсь сарай награбованим, тут же з’являється загін Савонова і все повертає людям. Старожили згадують: “Бувало таке: встає людина вранці, а в неї в сінях стоять мішки з добром. Особливо допомагав бідним і вдовам з дітьми”. Населення сприймало отамана Савонова за свого захисника.
Чекістські документи докладно характеризують повстанський рух (бандитизм, за їхньою термінологією) в Ізюмському та Слов’янському повітах: “Бандитизм має… ціль політичного характеру, який виявляється в тому, щоб руйнувати залізничні, телефонні й телеграфні мережі, знищувати совєтський апарат сіл… Отамани бандитів походять переважно з трудових верств. Наприклад, Савонов, який оточує себе ображеними. Вони вимагають вільні Ради й здебільшого іменують себе ідейними назвами “Повстанські”…
Бандити організовані в бойові одиниці… Ведуть широку пропаганду серед селянства за повне припинення виконання розверстки, воєнних, трудових та інших повинностей, а також висувають цілий ряд вимог за свободу друку й категоричну вимогу знищення комуністичної партії більшовиків, для чого висунули гасло, яке дуже популярне серед селян “Бий жидів і комуністів!”, з величезним забарвленням націоналізмом та звільненням “від Московії”… Бандити забороняють будь-що вимагати від селян або самовільно брати”.
Окупанти звинувачували Савонова в “русофобських нахилах” та “знищенні комісарів і жидів”. Звертали увагу й на те, що отаман “особливо жорстоко карав червоноармійців-великоросів й агентів Радвлади, які потрапляли йому до рук”, а до полонених червоноармійців-українців ставився гуманно.
Загинув отаман у більшовицьких катівнях, маючи 23 літ.
Минуло вже 90 років, а земляки з гордістю продовжують називати себе савоновцями.
Слава оборонцям України! Михайло ГОМОН,
доцент, кандидат філологічних наук 
На світлині
Григорій Мусійович Савон. 1914 – 1917 рр. Від редакції
Книгу й фільм про отамана Савонова можна придбати.
Ось електроні адреси: schibrya@mail.ru або 0505244112@i.ua |
