 Мільйони українців знищила Москва.
А перед тим як убити, окупанти катували наших земляків, принижували їхню гідність, морили в льохах, не даючи ні їсти, ні пити. Тож смерть багато хто сприймав як Божу ласку, бо нарешті припинялися муки. Розуміючи це, емґебісти і саму смерть намагалися зробити жахливою: розтрощували голови кольбами рушниць, забивали цвяхи в очі, в ніздрі, в хребет…
Страшним свідченням московського терору стали п’ять криниць у с. Яблунові Косівського району. Влітку 1990 року із цих криниць, ровів та ям Юрій Тимошенко, Мирослав Кушнірчук, Роман Іваничук та їхні побратими викопали 74 кістяків закатованих українців.
Московські кати завжди звинувачували в жорстокості своїх жертв. У “спогадах” писали як бандерівці кидали в криниці “невинних” радянських активістів та військовослужбовців. Але ж ніколи господар не кине в криницю, з якої п’є, труп ворога! У криницю кинути вбитого може тільки окупант, бо він піде далі і до тієї криниці вже не вернеться. Попри це, мільйони росіян охоче вірили в брехню, а кожен злочин своїх кровних, точніше кривавих, братів романтизували, називаючи їх визволителями, правдоборцями, просвітителями. “Нехай москаль хоч із неба, вірити йому не треба”, – каже народна приказка. Значить, і наші предки знали, що москаль та брехня – слова-синоніми.
Ще одна національна риса народу-поневолювача – люта жорстокість…
Глибина деяких криниць в Яблунові сягала 10 метрів. Товариші на канаті спускали Юрія Тимошенка і Мирослава Кушнірчука – як найзавзятіших. Юрій мав із собою відро та черпачок. Чим глибше, тим важче було дихати. Повітря вогке, тяжке. “А вода від жаху втекла” (вислів Ю. Тимошенка).
У першій криниці величезна кількість підірваних набоїв “зацементувала” останки жертв. Коли Юрій пробив шар, знизу вдарив жахливий запах… Але він продовжував працю. Інші в цей час відпочивали, хтось купався в Чорному морі. Літо ж! А Юрій, стиснутий стінами, навприсядки, намагався зачерпнути людські рештки. На колінах – відро, яке він заповнював кістками, черепами, дротом, презервативами, пляшками з-під горілки, мінами, гранатами, кулеметними магазинами і розірваними набоями, “звареними в суцільний конгломерат латуні, міді і свинцю”. Потім відро піднімали вгору, і зверху на Юрія летіло те, що до нього пристало. Добре, що в нього був капелюх…
Щоб хлопці не знепритомніли, у криницю підкачували свіже повітря за допомогою пилососа “Ракета”.
В одній із криниць Юрій знайшов людський кістяк і лопату. Вже згодом старші люди розповіли, що юнак з лопатою проходив повз НКВД, його підкликали і наказали закопати яму з тілами закатованих, а коли він виконав наказ, убили і кинули з лопатою у криницю, – щоб нікому не розповів...
У більшості жертв черепи були проломлені, а кістки потрощені, у декого ноги зв’язані дротом, у інших із носових та очних порожнин стирчали іржаві цвяхи…
Одну зі страшних криниць виявили на території діючого дитячого садка. Її російські окупанти в 1950-х рр. використовували як туалет. У ній Тимошенко розкопав рештки районного провідника Жаб’ївщини Танасія Мохнатчука-“Прудкого”. Дружина Марія впізнала чоловіка по монограмі “ТМ” на пряжці череса. У перевернутому вигляді монограма перетворювалася на тризуб.
Я писав про Танасія Мохнатчука-“Прудкого” і його дружину Марію в книжці “Іван Ремболович”. У Космачі наприкінці 1940-х вони опікувалися сотником дивізії “Галичина” Іваном Ремболовичем, який під Бродами втратив ногу.
Під враженням трагедії подружжя Мохнатчуків Юрій Тимошенко створив пісню – посмертну розмову Танасія з Марією. Ой місяченьку, чом ти так ясно світиш вгорі над Космачем?
Моє кохання, моє золото, чом ти зайшлася плачем?.. Цю тужливу пісню Юрій Тимошенко несподівано виконав 10 жовтня в Городенці на зустрічі виборців з Тетяною Чорновол. І лише тоді я довідався про трагічну долю героя моєї книжки – районного провідника “Прудкого”.
За перснем із тризубом і монограмою “МБД” і датою виготовлення – 1948 – Анна Негрич упізнала рештки свого брата Михайла Бесараба, члена ОУН, політвиховника в сотні “Мороза”. А розсипаний тисячами намистинок ґердан допоміг упізнати Ганнусю Кушнірчук – рідну тітку ентузіаста розкопок Мирослава Кушнірчука.
Оберкатами Яблунівського НКВД були Картавцєв, Сукоркін, Ушаков, Смолін і Чекмарьов. Перед смертю Ушаков похвалився Ярославові Малковичу як кухонним ножем виймав очі “твердому бандерівцю”, а потім розпоров йому живіт. Смакуючи кожну деталь, розповідав як підвішував людей над вогнем. “Очі ката світилися, мов у молодого”, – згадував Ярослав Малкович.
Звичайно, радянська прокуратура, намагаючись приховати злочини Москви, не дала дозволу на розкопки жертв комуністичного терору. Але що козакам заборони! Люди живим кордоном оточили місце розкопок, і міліція не наважилася розігнати їх…
40 днів тривали трагічні розкопки. В них брали участь і ветерани УПА Марія Іванюк і Ганна Вінтоняк, і десятилітній Орест Трінчук з Луцька, і поет Іван Малкович…
Євген Іваничук у книжці “Яблунівські криниці” закарбував хроніку розкопок жертв комуністичного терору в с. Яблунові. Він писав, що розкопки перетворилися на місце паломництва: тисячі українців з різних областей приїхали сюди, щоб вклонитися замученим. Були тут й іноземці: поляки, угорці, чехи, росіяни, громадяни США, Канади і Німеччини. І світ узнав про страшні злочини Москви проти українського народу.
12 серпня 1990 р. останки невинно убієнних перепоховали в одній могилі. Участь у панахиді взяли десятки тисяч людей зі всієї України…
А Юрій вирушив до Печеніжина та с. Назірної. Внаслідок розкопок у цих селах Тимошенко і його товариші перепоховали близько тридцяти замучених земляків наших.
Усього 105 кістяків перепоховав Юрій.
Комуністичні ж керівники продовжували безсоромно брехати, що це жертви “українських буржуазних націоналістів”.
Уже 17 серпня 1990 р. Тимошенко вивісив синьо-жовтий прапор над коломийською Ратушею та над колишньою коломийською тюрмою – бастилією кривавого російського режиму. Тоді ж із товаришем удвох демонтував пам’ятник Леніну в центрі Коломиї. А у січні 2014 р. Юрко Тимошенко став передвісником кінця Партії регіонів – разом зі своїм 12-літнім сином Нестором та іншими коломийськими козаками він розгромив у Коломиї два офіси Партії регіонів, поклавши край пануванню у цьому культурному місті “половецької орди”, що вийшла з донецьких степів грабувати Україну.
Але головний удар Юрко завдав Партії регіонів у Києві. На Майдані він весь час перебував на передовій у сутичках з “беркутівцями”, не раз перемагав їх і обеззброював. Голіруч здобував трофеї – шоломи, кийок, щит… Звичайно, і йому діставалося – і кийками, і гумовими кулями. Три гумові кулі травмували його, а від бойової кулі врятував бронежилет. Був отруєний газами. Ледь не загинув у Бастіонному провулку… Всю зиму 2013 – 2014 рр. Юрко козакував у складі 14-ї сотні Самооборони Майдану та 8-ї Афганської сотні.
А коли почалася війна на Сході України, Юрко, зібравши свій нехитрий козацький скарб, пішов захищати Батьківщину. А мав він уже 53 роки, чотирьох дітей і двох онуків… Юрія не хотіли брати до війська, мовляв, старий уже, але він свого добився, і став кулеметником Національної гвардії. Бив московських окупантів під Слов’янськом і Дебальцевим. За свою самовіддану і безкорисну працю впродовж 25 років член “Меморіалу” Юрій Тимошенко 18 жовтня ц. р. дістав від голови Івано-Франківської ОДА О. Гончарука і голови Івано-Франківської обласної ради В. Скрипничука скромну грамоту, – навіть без твердої палітурки…
Звичайно, Юрій не для нагород служить Батьківщині вже 25 років, та як було б справедливо, щоб 26 жовтня Юрій Тимошенко переміг на виборах до Верховної Ради!
Упевнений, що мандат депутата допоміг би йому зробити ще більше добра для нашої Батьківщини!
Так я писав напередодні виборів.
Земляки повірили Юрію Тимошенку, і тепер їхні інтереси у Верховній Раді захищатиме хоробрий козак. Сподівається на свого представника у Верховній Раді й Історичний клуб “Холодний Яр”, членом якого Юрій Тимошенко є від 2009 року.
Щиро вітаємо, друже Юрію, з перемогою і зичимо перемог на новому напрямку! Роман КОВАЛЬ 
На світлині Юрій Тимошенко після уроку патріотизму. Городенківщина, жовтень 2014 р.
|
