За 60 км від Кривого Рогу розкинулося моє рідне село Варварівка, яке я дуже
люблю. Часто там буваю, хоча рідні жодної, тільки батько і матір – на цвинтарі.
За 12 км від моєї Варварівки – село Верблюжка. Між центрами сіл – 12 км, а між
околицями ледве 3 км буде. Ці села дали дуже багато козаків до війська отамана
Матвія Григор’єва.
У війську Григор’єва воював і мій батько – Дмитро Михайлович Брик, 1895 р. н.
У грудні 1918 р. він повернувся з німецького полону, а вдома – руїна. Невдовзі
почали дошкуляти кацапські продзагони, які не тільки грабували людей, а й часто
вбивали їх. Тому багато варварівців пішло до Григор’єва. Мій батько воював лише
2 – 3 місяці, бо в одному з боїв був поранений. Григор’єв, відступаючи, не зміг
вивезти всіх поранених, частина лишилася в лікарні. Невдовзі туди вдерлися червоні.
Григор’ївців вони проколювали багнетами. Батько лишився живий, бо на двері його
палати лікар повісив табличку “Черевний тиф”. Московські “асвабадітєлі” побоялися
туди заходити.
Батько мій все життя люто ненавидів московсько-більшовицьку владу і колгоспи.
Його почуття поділяв і я...
Був у Варварівці отаман Філоненко. Коли він загинув у бою з червоними, все село
ховало його. Поруч із труною вели його вірного коня, несли і шаблю. Про це розповідала
мені мати – Одарка Олексіївка Щічко, тоді двадцятилітня дівчина (1898 р. н.).
Був у Варварівці відчайдух Митька Крисенко, який скрутив в’язи не одному кацапові...
На жаль, не вистачимо мені кебети записати розповіді батька і матері. Тепер
можу згадати лише уривки колись почутого.
Про книгу “Операція “Заповіт” прочитав у газеті “Персонал Плюс”. Хоч я вже мов
би занадто старий (81 р.), щоб купувати книги, але втерпіти не можу, коли це
книга про моє рідне.
Михайло БРИК, син повстанця
м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл.
Не потрібна нам “самоназва” Київська Русь!
У ч. 33 (236) газети “Персонал Плюс” за 29 серпня – 4 вересня 2007 р. вміщена
стаття “Ми маємо усвідомити себе нащадками Київської Русі”, яку автор закінчує
словами: “Може, саме час перейменувати Україну не в Малоросію, а в Київську
Русь?”
Вважаю таку пропозицію недоречною, оскільки Київська Русь – поняття штучне,
утворене, коли на слово “Русь” стала зазіхати Московщина, щоб його привласнити.
Історично слово “Русь” (без прикметника Київська) попередньо для всього світу
стосувалося лише України. На свою стародавню назву Русь можна було б погодитися,
якби теперішня Росія повернула собі попереднє ім’я: “Вєлікоє княжество Московскоє”.
Хай би навіть “Очєнь Прєвєлікоє!..”
Ренат ПОЛЬОВИЙ, інженер
м. Ірпінь Київська обл.
“Навіть не сподівався ”
Дозвольте висловити щиру подяку за “Багряні жнива...”, від яких я у захваті.
Це саме те, чого так не вистачає українцям. Шкода, що такі книги залишаються
недосяжною мрією багатьох шанувальників історії України.
Навіть не сподівався, що пощастить зустріти відомості з історії свого краю.
Насамперед це стосується нарису “Махновці у Бурлацькому”, який став для мене
справжнім відкриттям.
Олександр ЄМЕЦЬ, журналіст
м. Пологи Запорізької обл. |
