Генерал-поручник Армії УНР св. пам. Михайло Садовський народився в Києві 29 липня 1887 року. По закінченні реальної школи вступив до Чугуївської військової школи. Її закінчив 1912 року в ранзі підпоручника. Був направлений до 167-го Острозького полку в Черкасах і з ним виступив на війну 1914 року. В Російській армії обіймав різні командні посади, від командира сотні до помічника командира полку. Був нагороджений багатьма орденами і дослужився до капітана.
З вибухом Української національної революції Михайло Садовський одразу ж приєднався до тих свідомих українських патріотів, що боролися за державну незалежність України і стриміли до створення власної української армії, в діях якої брав активну участь аж до переходу її за Збруч у листопаді 1920 року.
В останньому періоді Української збройної боротьби Михайло Садовський, вже в ранзі полковника Армії УНР, обіймав визначні, переважно штабові, становища – в Головний шкільній управі Військового міністерства, Культурно-освітній управі Генерального штабу і Похідній канцелярії військового міністра при Ставці Головного отамана.
Особливо активною і багатогранною була діяльність генерала Михайла Садовського в еміграції. Тут у різний час і різних в осередках він обіймав поcади: начальника Загальної управи Військового міністерства (при Головному отаманові Симонові Петлюрі), начальника Військової похідної канцелярії Головного отамана (при президентові Андрієві Лівицькому), начальника Персональної управи Військового міністерства, члена Вищої військової ради, голови Вищої ради Хреста Симона Петлюри, заступника голови Спілки українських військових інвалідів у Польщі, заступника голови Українського військово-історичного товариства, інші.
Крім суто військової праці, ген. М. Садовський багато своїх сил присвятив і праці громадській. Варто згадати часи його перебування в Каліші, де він був головою Товариства допомоги емігрантам з України, головою Об’єднання українських організацій, а також Дому українського емігранта.
Обіймаючи визначні становища й у царині військовій, і в суспільно-громадській, а також працюючи в Українському центральному комітеті у Варшаві, що мав кілька десятків відділів у Польщі, генерал Михайло Садовський мав великі знайомства, особливо серед вояцтва. Використовував їх для своєї найулюбленішої праці – військової мемуаристики і збирання пам’яток Визвольної боротьби, а саме: журналу “За Державність”, організація музею Української визвольної боротьби.
Переїхавши в 1950 р. до Канади, Михайло Садовський активно діє – контактує з Державним центром УНР і всіляко йому допомогу. Довший час він був фінансовим уповноваженим, а потім і головою представництва ВО УНРади Канади. В Канаді відновив Український воєнно-історичний інститут, був представником Канади в Комітеті будови храму св. Симона в Парижі.
Варто згадати і праці генерала М. Садовського на ниві церковній. Він брав участь у церковних справах української громади при митрополиті Діонісієві у Варшаві, був членом Головної церковної ради в таборах Польщі й Німеччини, членом консисторії УГКЦ в Канаді, членом Єпархіальної ради Східної Канади, почесним членом Катедральної парафії св. Володимира в Торонто.
У кожній країні, де жив, брав активну, а досить часто і провідну, участь у житті військових організацій. У Канаді належав до СБУВ, головою Генеральної управи якого був у 1952 – 1956 роках.
[Помер Михайло Садовський, генерал-поручник Армії УНР, 29 грудня 1967 року].
На сторінках книги нашого буття на чужині ім’я генерала М. Садовського буде часто згадуватися, бо його життєвий шлях рясно встелений працею для України, бо цим життєвим шляхом пройшов він твердо і непохитно. Жив тією ідеєю УНР, під прапори якої став у незабутніх днях Української національної революції, для неї працював, її прапорам залишився вірним до останніх хвилин свого життя...
Вічна йому пам’ять!
Генерал-поручник Михайло Садовський // Дороговказ: орган вояцької думки і чину. – Торонто, 1967. – Жовтень – грудень. – Ч. 18 (37). – С. 22 – 23.
|
