Микола Владзімірський, редактор газети “Слово Севастополя” і творець порталу “Українське життя в Севастополі”, напередодні 60-ліття через загрозу для свого життя змушений був покинути Севастополь та виїхати на рідний Донбас, але й там місця не загрів… Свій ювілей відзначав 22 травня у Києві, у вузькому колі приятелів і друзів.
5 років, вітаючи Миколу з 55-літтям, я писав: “Працювати на Україну в Галичині й в Криму – це дві великі різниці. В Галичині творити державу комфортно і безпечно. Ще й похвалять добрі люди, допоможуть. Творити Українську державу в Криму, зокрема в Севастополі, – і некомфортно, і небезпечно. Тут мало хто допоможе, швидше навпаки. Тому багато українців у Криму не виявляють публічно своїх симпатій до України – бо це може бути боляче. Коли ж людина відважно б’ється за Україну в Севастополі, це викликає радісне здивування і велику повагу. За Україну в Севастополі вже який рік б’ється, як лев, Микола Владзімірський. За кулю він обрав слово, за поле битви – Інтернет. У час високих технологій саме тут вирує гостра боротьба за волю України. Наша держава на інформаційному полі програє битву за битвою. Але є люди, які з цим не змирилися. Вони не тільки активно творять міцні редути на шляху інформаційної агресії Росії, а ще й атакують її, викриваючи підступні плани, відвойовуючи Інтернет-простір, який мусить стати для нас рідним”.
Але знову неправда перемагає, і Микола мусив покинути рідний дім на березі моря, родину, друзів, бібліотеку, середовище, пристосоване для його активної діяльності за Україну. Причини всіх зрозуміла: російська окупація Севастополя і Криму.
Усе ж рук він не опустив. Знайшов кутик у добрих людей, знайшов роботу. Продовжує утримувати портал “Українське життя в Севастополі” (http://ukrlife.org), середньодобове відвідування сайтів якого сьогодні сягає 18 тисяч користувачів (!). Одночасно адмініструє сайти газет “Незборима нація”, “Кримська світлиця”, “Наша Віра”, збірку української та всесвітньої мудрості “Афоризми”, музею Лесі Українки в Ялті та інші цікаві українськомовні ресурси. Щоправда, вже не проводитиме освітніх конкурсів у школах та гімназіях Севастополя, якими опікувався впродовж 19 років.
Одним із найвдаліших своїх проектів ювіляр вважає сайт “Весела Абетка” (http://abetka.ukrlife.org) – перший і найбільший український сайт для дітей. Він став притулком для української дитини, затишним куточком у безмежному океані чужомовної мережі. Одна лише колекція українських віршованих абеток на веб-сторінці сягнула 130 варіантів. А крім того, народні та авторські казки, які можна слухати на комп’ютері, тисячі загадок і приказок, сотні скоромовок, лічилки, дитячі народні ігри, колисанки, усмішки, величезний і повний різних цікавинок розділ “Читанка”.
Отже, член Історичного клубу “Холодний Яр” Микола Владзімірський продовжує боротьбу за Українську державу.
Назву порталу змінювати не збирається, бо попри російську окупацію, каже він, в Севастополі є носії української мови та українського духу, що й засвідчив випускний вечір у севастопольській гімназії №5, коли випускники і педагоги, попри все, вийшли на свято в українських вишиванках.
Мотивацією своєї діяльності Микола називає загострене бажання правди і справедливості, в тому числі й забезпечення відкритого і рівного доступу до знань та інтелектуальних досягнень рідною мовою. Цю рису в нього виплекали його мама Ольга Данилівна, вчителька за фахом, та Шевченків “Кобзар”, який Микола читав ще в дитинстві у рідній Мар’їнці, на Донеччині… 
Шевченкове слово спонувало на боротьбу мільйони українців, і у рік 200-ліття від дня народження Кобзаря воно знову кличе відстояти честь нашого народу. Зерна праці українських діячів проростають. Це засвідчує величезний вибух патріотизму серед російськомовних громадян України. Ненависть до гнобительки Росії переповнює мільйони українських та кримсько-татарських сердець і сердець наших друзів у всьому світі. Росія обов’язково розвалиться, і Крим – віримо! – повернеться до України. З нею він складає природнє географічне й соціокультурне ціле. У квітні 1918 року це рішуче довели запорожці Петра Болбочана та місцеве населення – кримські татари, українці і росіяни, які оваціями зустрічало українське військо. Віримо, що сучасне наше вояцтво не осоромить синьо-жовтого прапора!
Слава Україні, слава українцям, які продовжують боротьбу за історичну справедливість, і серед них – Миколі Владзімірському.
Довгих літ, друже Миколо, і нових обширів праці для України! Від імені Історичного клубу “Холодний Яр” та редакції газети “Незборима нація”
Роман КОВАЛЬ |
