Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2024 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


У совєтському полоні під Бродами


Був гарячий липневий вечір. Недалеко догоряли сільські стріхи та стодоли. Довкруги диміли підбиті танки, стирчали жерла пошматованих бомбами гармат, при польовій доріжці – покалічені кінські трупи, а поруч – покалічені людські тіла. Столочені ниви стиглої пшениці та жита.
І тут, і там – гурти полонених вояків (німців з Вермахту й наших хлопців) з марлевими перев’язками на головах – хто в шоломі, хто без шапки, хто в пілотці, хто в “лещетарці”.
Наших зразу пізнати по “тарняках” (маскувальний халат. – Ред.) – замість військових блюз вермахтівців. Усі з піднесеними руками. Їх групами заганяють на невеличку долину червоноармійці в круглих шоломах, пілотках чи фуражках. На їхніх рушницях – наїжачені багнети. Інші з “фінками”. Матюки, прокльони.
Мені все те якось байдуже. Кінець.
Бачу, як за декілька кроків якийсь совєтський підстаршина – на петлицях ковніра гімнастьорки “гречка”-трикутнички, на голові фуражка із зіркою – з криком-матюками вихоплює з нашого гурта полонених якогось смуглявого узбека чи туркмена – “гівіса” (вояк допоміжних частин Вермахту. – Ред.) у вермахтівській уніформі.
Матюки, лайка:
– Фашистская блядь! Ізмєннік! Давай, вихаді!
Сіпнув за руку – і не пройшов “гівіс” двох-трьох кроків – як цей, у фуражці, з-за пояса як вихопить “гайотівський” нікелевий блискучий кинджал і – бах! – полоненому між плечі. Той упав, верещить – на суконну блюзу виступає кров. Червоний витягнув стилет із плечей і поправляє удари в плечі: узбек верещить, скорчившись, а “фуражка” додає люто ударів у живіт, груди. Вереск жертви переходить у скигління, стогін і помалу стихає.
У всіх в очах жах, тиснуться в гурт, бо крайніх, мабуть, чекає те саме. Солдат з багнетом то тупо дивиться на оте заколювання полоненого, ніби йдеться про великоднє порося, то відвертає очі вбік.
Ось надійшов другий фуражконосець-підстаршина (на ковнірі – червоні петлиці й “гречка-сєкілі”), вп’ялив очі в мене, в мій “тарняк”. Розщіпає кобуру пістоля.
– Ах, і ти здєсь, есесовская блядь! Паді-ка сюда! Ану-ка, ступай! Впєрьод!
Іду межею столоченої нивки, руки підняті. Від заходу лягла видовжена тінь від верби. Мозок якось дивно перестав працювати. Глипаю оком убік, куди лягла тінь, і бачу, як за мною ступає тінь мого ката. Враз його рука з пістолем піднімається до моєї голови. Та це ж в мене націлена пістоля! Якась енергія-протест у мені збудилася – останній відрух перед смертю. Миттю обертаюся до нього і майже кричу:
– Не маєте права мене стріляти! Я полонений! Я ніколи вашим громадянином не був! Я з Польщі. Німці мене силоміць забрали до війська. Нема такого права вбивати полонених, що піддалися.
І навіть не знаю, звідки в мене стільки зухвалості набралося. Мій “фуражник” остовпів, але пістолю (може, вона затялася?) опустив.
– Ах, ти фашистская сволочь! Ну, харашо, пайдьош в Сібірь! 20 лєт будєш строіть тє деревні і ґарада, што ти разрушил.
На моє щастя, його покликали:
– Сєржант, вас завут в штаб!
Я повернувся до гуртка. Недалеко ще харчав узбек-“гівіс”. Сутеніло.
Наш гурт перегнали ближче села. На коні прискакав до нас якийсь підстаршина. Угледів нашу групку дивізійників, збиту докупи, в “тарняках”. Сипнув тирадою прокльонів:
– Га, попались, голубчики-фашисти… Сволоч! – кричить.
Ми принишкли. Поверещавши й намахавшись прутом чи пліткою, проскакує конем попри нас і півтихо, озирнувшись:
– Ви голодні, хлопці?
– Та голодні, – відповідає хтось.
А він скаче на коні сюди-туди, кляне нас, потім поскакав між хати. Незабаром повернувся. Під пахвою – буханка селянського хліба. Проскакавши попри наш гурт, нахилився із сідла, розмахнувся, ніби пліткою вдарити, і випустив буханку та з криком поскакав далі. Миттю розшматовуємо цей Божий дар.
На ніч зігнали нас до якоїсь селянської шопи, відібрали “зольдбухи” (книжка солдата. – Ред.), замкну­ли двері. При дверях лише вартовий солдат. Шуміло в голові. Гарячковий сон. Що нас чекає?
Пошепки розповідає хтось із пригнаної іншої групи наших хлопців, що поранених, хто не міг іти, казали позносити до гостинця-шосе, ніби, щоб відтранспортувати до шпиталів, а по укладених ранених переїхав совєтський танк, розчавлюючи всіх…
(уривок)

Ярослав БОБИНСЬКИЙ
Записав О. Г.
1946 р.
Вісті комбатанта (Торонто – Нью-Йорк). – 1993. – Ч. 1 (181). – С. 76 – 78.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!

Іван КАЧУРИК – 400 грн
Віра САВЕНОК (Чернігів) – 450 грн
Віктор ДРУЗЬ  (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 700 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 2000 грн

Передплачуйте газету “Незборима нація”

Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ