Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2019 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Володимир Вовкодав


(15.12.1926, с. Лозни Летичівського пов. Подільської губ., тепер Хмельницької обл. – 4.03.2012, с. Кармелюкове Жмеринського р-ну Вінницької обл.)

З Володимиром Вовкодавом я познайомився, коли працював над книжкою “Отаман святих і страшних”. Коли пишеш книжки про Визвольну боротьбу, завжди шукаєш краєзнавців – вони можуть розповісти те, чого не знаєш, проконсультувати і допомогти знайти свідків тієї доби, родичів, які б додали штрихи до біографії того чи іншого діяча Визвольного руху. У краєзнавців можуть бути фотографії та документи, які збагатять твою книжку. Але це теорія, на практиці ж переконався – сільських краєзнавців чи вчителів історії, які щось знають про Визвольну боротьбу 1917 – 1920-х років, майже немає!
Краєзнавці тобі розкажуть, як хан Батий спалив їхнє село, як турки в такому-то році спалили їхню церкву, особливо багацько вони б розповіли про “Велику Вітчизняну війну” – якби тільки ти хотів слухати! Про те ж, чим жили їхні батьки та діди, про Визвольну війну проти московських окупантів, вони мовчать. Ні, не зі страху. Не знають! Бо батьки їхні, нажахані апокаліптичними московськими репресіями, нічого їм не розповідали. Наскільки Москва налякала людей, що перервалася історична пам’ять – народ забув борців за визволення!
І тоді ти сам розповідаєш краєзнавцям, хто був у їхньому селі отаманом Вільного козацтва, скільки георгіївських хрестів він здобув на “першій імперіалістичній”, скільки хлопців із села було в сільському “отряді”, їхні списки, в якому вибалку вони розбили кайзерівців у 1918-му…
З Вовкодавом було не так. І не дивно! Адже його батько, червоний козак-примаковець боровся проти Орла-Гальчевського, отого отамана святих і страшних, а дядько, Данило Вовкодав, у загоні отамана Орла бився за волю нашого народу під жовто-блакитним прапором. Отак Гальчевський увійшов у життя краєзнавця Володимира Вовкодава! Він став другою після Устима Кармелюка фігурою його духовного світу, тож, коли ми знайшли один одного, він з радістю допоміг: подарував низку безцінних фотографій, зокрема й помічниці Якова Гальчевського Маланки Верміяш, закатованої жидками в Багринівській ЧК за те, що вона годувала партизанів.
Володимир Вовкодав допомагав пристрасно – на всі запити намагався дати вичерпні відповіді. Від нього я вперше почув про існування спогадів Якова Гальчевського під назвою “Записки майора”. Справжня їхня назва “З воєнного нотатника”. Знайшов їх аж у далекій Філадельфії, а, знайшовши, підготував до друку. Видав їх Олександр Ткачук.
Володимир Петрович Вовкодав народився в селі Лозни, яке дало багато козаків для Подільської повстанської групи, в селі, яке пам’ятало як Орел-Гальчевський покарав башкинських гвалтівників на Лознівській цукроварні, відтявши їм їхню чоловічу гідність…
Дав Володимир Вовкодав і фотографію тієї цукроварні, від якої зараз уже і руїн майже не лишилося, а також фотографії своїх рідних – помічників отамана Орла, розповів, де живе рідна сестра Якова Гальчевського Ганна, з якою мені пощастило зустрітися й подарувати книжку про її брата.
Бабуся була розгублено-щаслива – та вони про того Якова вже й згадувати забули, а тут письменник, з Києва, книжку про нього тримає в руках.
Як вона бігала-поспішала, щоб якось віддячити –  і горіхамии, і грушками, і квітами…
– Ой, що ж вам ще дати?!
А я вже приглядів на старезній печі старезні ночовки. Ще в Малинівці (колись Гута-Літинська!) називали їх нецками.
– А це часом не вашої матері?
– Її, а кого ж?
– А можете подарувати?
– Та беріть! – вона аж зраділа такому простому проханню.
У нецках ще було свіже борошно. Бабуся поспіхом пересипала його на газету.
Так у моїй колекції старожитностей з’явилися столітні ночовки, в яких мати Якова Гальчевського Мотря місила тісто для вареників, а може, й купала малу дитину.
Коли я приїхав вдруге до бабусі Ганни, то застав її в труні. Їхав розпитати, що не розпитав першого разу, а довелося проводжати в останню дорогу.
Ця моя важлива життєва зустріч – з рідною сестрою отамана Гальчевського – відбулася завдяки Володимирові Вовкодаву. Впевнений, що багато людей, які зверталися до нього за допомогою, розповіли б подібні історії.
Про його смерть мене сповістив Іван Бурлака з Літина. Іван Бурлака уже давно перейшов рубіж у 80-ть, але його гаряче серце не спить, прагне щось зробити, або іншим нагадати, щоб не забули вшанувати ось того і ось цих. Він і мені багато допоміг у зборі матеріалів про отамана Шепеля та начальника його штабу Микиту Кулика – другого чоловіка його матері Марії.
Іван Бурлака прислав коротку біографію Володимира Вовкодава, складену професором А. Подолинним, та своє прощальне слово, в якому назвав товариша “незборимим сином України”.
Виявляється, Володимир Вовкодав був репресований владою, за встановлення якої боровся його батько. За розповсюдження листівок УПА Володимир карався на Воркуті в 1944 – 1955 роках.
Працюючи сільським фельдшером, він записав 2000 народних пісень, сотні легенд, переказів, усмішок, приказок, повір’їв, замовлянь, тлумачень снів, прізвиськ, топонімічних назв, діалектизмів, які увійшли до збірників “Весільні пісні” (1982), “Народні оповідання” (1983), “Калинова сопілка” (1989), “Український сонник” (1991), “Голод-33: народна книга-меморіал” (1991), “Євшан-зілля” (1992), “Народні повір’я” (1994) та “Подільські криниці” (1994).
Видав Володимир Вовкодав і свої фольклорні записи про Устима Кармалюка “Останній гайдамака” (2001), народну сатиру на совєтську владу “Правда очі коле” (2003), збірку “Людське око бачить глибоко” (2006). Він – співавтор історично-краєзнавчого нарису “Жмеринський край” (2003), автор багатьох публікацій про Визвольну боротьбу, зокрема про отаманів Якова Гальчевського, Якова Шепеля, Хмару (Семена Харченка-Харчука), ініціатор встановлення пам’ятників Устимові Кармалюку в Летичеві та його родинному селі Головчиці – тепер Кармалюковому.
Боровся за Українську державу в лавах Руху, “Просвіти”, “Меморіалу”, Історичного клубу “Холодний Яр”. З 1996 р. Володимир Вовкодав – член Національної спілки журналістів України. Тоді ж став лауреатом літературно-фольклорної премії ім. Павла Чубинського, згодом – премії “За подвижництво у державотворенні” ім. полковника Армії УНР Якова Орла-Гальчевського.
Тепер є й премія ім. Володимира Вовкодава. Вручається вона школярам, кращим знавцям рідного краю і рідної мови. Заснувала премію Жмеринська районна організація Української народної партії.
Недаремно остання книга з нарисами Володимира Вовкодава та згадками про нього називається “Лицар українського духу”. Вийшла вона 2008 року.
Поховано Володимира Вовкодава 6 березня в  рідному селі дружини Курилівцях, неподалік села Кармелюкове (Головчинці). Він пішов у землю, яка народила Устима Кармалюка, увічненню якому він віддав своє життя.
Вічна пам’ять незборимим синам України!

Від імені Історичного клубу “Холодний Яр”
Роман КОВАЛЬ



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ