У бойківському селі Грабівці під горою Маківкою 2 червня 1929 р. народився Григорій Дем’ян. Ось життєві іпостасі цього славного чоловіка: педагог, історик, фольклорист, етнограф, літературознавець, археолог, краєзнавець, мистецтвознавець, народний депутат України (1994 – 1998).
Він ходив з фотоапаратом та портативним магнітофоном по селах і записував пісні, обряди, прислів’я, розповіді про вояків УПА. Він зібрав 8000 пісень, 20000 колядок, прислів’їв, приказок, легенд та історій. Обійшов чи не кожне село Сколівщини. У той час це становило небезпеку, адже КҐБ підозріло ставився до людини, яка ходить по селах, щось записує. Тому за Дем’яном вівся постійний нагляд.
Григорій робив усе власним коштом. А які кошти в сільського учителя?!.
Усі чотири стіни його кімнати у Славському були заставлені дерев’яними стелажами аж до самої стелі, на яких розкладено сотні книг. Треба було приставляти драбину, щоб дістати книжку з верхніх полиць.
Коли Дем’яна в 1975 р. звільнили з роботи з “вовчим білетом”, то його, вчителя від Бога, у Львівській області жодна школа не прийняла. І Дем’ян подався на Буковину – у с. Верничани Заставнівського району Чернівецької області. Тут пропрацював 15 років.
Коли він виїжджав зі Славська, то змушений був залишити бібліотеку – у Славську й далі жила його дружина Ірина. За 15 років на Буковині назбиралася нова бібліотека. Коли в 1989-му його прийняли на посаду працівника Інституту народознавства у Львові, бібліотеку з Веренчан довелося перевозити. Водій “Камаза” був так вражений кількістю книжок, що зважив їх. 7600 кг! Це при тому, що Дем’ян залишив частину книг школі чи роздав знайомим.
1994 року Дем’яна висунули кандидатом у народні депутати по Турківському виборчому округу від Конгресу українських націоналістів. Ми зробили все, щоб переміг Дем’ян.
У 1997 р. в Києві я зустрівся з Дем’яном у готелі “Москва” (тепер “Україна”) на пагорбі над Майданом. Всі три кімнати і проходи були заставлені книжками. Я ледве проліз через стоси книжок і ділових паперів. Через якийсь час (коли Дем’ян вже працював у Львові) я зайшов до нього. І та ж картина: всі кімнати і коридори завалені книжками.
Дем’ян виховав плеяду вчених– 72 кандидати наук, 6 докторів наук, один академік. А вони фахівці різних спеціальностей! Половина складу працівників Інституту народознавства є учнями Дем’яна, зокрема й сам директор інституту – академік Степан Павлюк закінчив Славську середню школу. Степан Павлюк згадував, що Дем’ян відвідав у Волосянці його матір Параску і записав понад 400 пісень та обрядів. А потім видав книжку “Пісні від Параски Павлюк”.
Григорій Дем’ян записав понад 20000 фольклорних одиниць. Це національний подвиг! Якось я забіг до нього у відділ фольклористики – там кілька людей працювали із записами Дем’яна. Вони прослуховували мелодії і пісні, записували на нотний стан, готуючи до друку.
Відвідуючи села, Дем’ян розпитував, які події відбувалися там, хто з відомих людей жив чи відвідував цей край. І все занотовував. Так було відкрито величезну кількість самобутніх народних митців. І діячів Визвольного руху. Дем’ян створив мартиролог Сколівщини – імена і біографії вояків УПА, які полягли в боротьбі за Українську державу.
Дем’ян організовував музеї, проводив краєзнавчі екскурсії, ініціював встановлення пам’ятників, видав з тисячу наукових праць про Івана Вагилевича, Миколу Устияновича та інших діячів культури рідного краю.
Вважаю, що в Інституті народознавства потрібно створити відділ під назвою “Дем’янознавство”. Важливо, що все, що він записував від старших людей, було врятовано для майбутнього. Його праця є прикладом служіння українському народові і заслуговує на звання Героя України (посмертно).
Григорій Дем’ян помер 12 квітня 2013 р. у селищі Славському на Львівщині. Похований у рідному селі Грабовці під горою Маківкою. Вічна слава! Микола КЛЕПУЦ, педагог 
|
