Оголошення про свято у Царициному Куті (тепер село Приморське Василівського р-ну Запорізької обл. – Ред.) гордієнківці розвісили в Павлограді, Олександрівську, Мелітополі та навколишніх селах.
Близько 10-ї ранку прикурили з Мелітополя та Олександрівська ешелони, повні зацікавлених людей. Потім надійшов ешелон із Павлограда. Телефоном повідомили, що наближаються автомобілі з архикнязем Василем Вишиваним і полковником Болбочаном. При в’їзді в Конкринівку (тепер с. Малокатеринівка Запорізького р-ну. – Ред.) їх зустріла почесна варта гармашів у чорних бурках та шапках із червоними шликами. Командир гордієнківців Всеволод Петрів підійшов зі звітом і привітанням.
Архикнязь пересів у запряжену в чотири коні бричку, яка колись належала царю Миколі II. Оточена зусібіч кінною гайдамацькою вартою, бричка вихором понеслася назустріч гордієнківському полку, який у далині привітно блискав гайдамацькими шаблями.
Нарешті бричка спинилася. Повітря розрізав схвильований юнацький голос із м’яким іноземним акцентом:
– Здорові були, гайдамаки!
– Здоров був, архикнязю! – бадьоро відповів полк.
Потім переглядали військо. “Тут комбінований наступ, – згадував Всеволод Петрів, – тут і спішування блискавкою... і кінна атака.... Гармати беруть рови-перешкоди. Нарешті те, на що не зважиться всяка кіннота: кінна атака в повному розгоні крізь лави, а наприкінці збірка теж у повному гоні в напрямі почесних гостей, так, що дехто зі світських (цивільних. – Ред.) відступає...”
Старшини Січових стрільців дивилися широко відкритими очима. “Мабуть, того з роду не бачили... Нарешті остання сенсація: йде парадним маршем по твердій толоці автовідділ, вимахуючи колесами, – попереду мотоцикли, а за ними тягарові авта, рівняючись справно, як добра піхота... Потім подяка – і сотні, – співаючи... розходяться на свої місця”.
У цей час до шановних гостей підійшов сільський голова та від імені селян запросив на обід і забаву. Архикнязь закликав дядька до своєї брички, де сидів і Петро Болбочан. До Царициного Кута не доїхали, бо привітний та святково вбраний натовп не давав коням ходу. Далі гості вже йшли в оточені селян. Час од часу долітало:
– А де ж той Вишиваний?
Побачивши, люди казали:
– І молоде воно, а все-таки архикнязь.
Після обіду були забави з пивом, яке розливав “засмальцьований дьогтем чумак”, та горілкою і вишнівкою, які цідив старий запорожець. Були й бандуристи та лірники. Грали й сільські музики. Розіграли й лотерею, яку організували місцеві дівчата на користь школи.
Вишиваного оточили селяни. Він, попиваючи пиво, вів із ними товариську розмову.
Коли стемніло, почалася вистава. Під приводом, що вже “холодно”, гайдамаки одягли архикнязя в бурку та шапку – таким чином символічно “охрестивши” його в свою віру.
Уже пізно ввечері Василя Вишиваного, Петра Болбочана та січових стрільців гайдамаки проводжали зі смолоскипами. У Великому Лузі лунали сальви – останні акорди свята єднання Західної та Наддніпрянської України. Роман КОВАЛЬ Дж.: Коваль Р. Всеволод Петрів розповідає. Гайдамацько-селянське свято в Царициному Куті / Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. Спогади сотника Армії УНР та його бойових побратимів / Упорядник, автор передмови Р. Коваль. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”, “Наш формат”, 2014. – С. 235 – 236.
На світлині, яку вперше опублікував Василь Лопух, – Микола Сільванський, Петро Болбочан, Василь Вишиваний і Всеволод Петрів. 1918 р. 
|
