 2 березня виповнилося б 100 років Володимирові Караташу. Славний був козак! Член ОУН з 1942 р., вояк УПА із сотні “Сталевого”, політв’язень, один з керівників Кенгірського повстання, член Всеукраїнського політичного об’єднання “Державна самостійність України” та Історичного клубу “Холодний Яр”, автор споминів про Визвольну боротьбу, лауреат Літературної премії ім. Євгена Маланюка та Літературної премії ім. Юрія Горліса-Горського.
13 березня в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Михайла Грушевського проведено вечір його пам’яті. Про життєвий шлях воїна розповіла Ганна Рудик. Розповідь супроводжувала демонстрацією фотографій, листів, книг Володимира Михайловича. Спогадами про зустрічі з ним поділилися Юрій Пінчук, Володимир Насипайко, краєзнавець Василь Вельможко, журналіст із Маріуполя Анатолій Бутенко та інші. Віталій Бошков прочитав вірш, присвячений Володимирові Караташу. Після спогадів учасники заходу переглянули фрагменти фільму про Кенгірське повстання, де можна побачити й почути голос Володимира Михайловича.
А я згадала, як 6 липня 2017 р. ініціювала в цій же бібліотеці зустріч із ним. Йому вже було 91 рік! Він мав молодцюватий вигляд, був сильний, чіткий, з феноменальною пам’яттю, а... вже 5 листопада його не стало.
На відео з Холодного Яру збережено його голос. Тоді, 25 квітня 2015 р., на вшануваннях героїв Холодного Яру він прочитав присягу, яку за ним повторили сотні добровольців різних вояцьких формацій. “Присягаюсь до останньої краплі крові, до останнього подиху вірою і правдою служити Українському народові. Якщо ж я порушу цю присягу, нехай впаде на мене кара мого народу і нашого Бога”.
Володимир Караташ виконував цю клятву все життя. 17-річним юнаком він став членом ОУН. За любов до України засуджений до 8 років позбавлення волі. 11 місяців перебував у Горьківській тюрмі № 1. 1949 року Володимира перевели до табору суворого режиму – до Воркути. Працював у шахті № 7.
У 1960-х в Америці вийшла книга “В концтаборах СРСР”. На сторінці 340 є інформація про те, що в 1952 р. на шахті № 7 у Воркуті викрито групу, яка підготувала близько 500 саморобних гранат великої розривної сили. Керівником групи був Володимир Караташ.
1951 року в концтаборі “Речлаг” засуджений до розстрілу – за “організацію і керівництво антирадянською групою українських націоналістів”, яка готувала повстання в таборі. Далі – п’ять місяців в одиночній камері смертників. Його вісім раз виводили на розстріл! Імітували, щоб зламати козака.
Після смерті Сталіна “добра” Москва замінила розстріл на 25 років тюрми і концтаборів. Володимир потрапляє до Казахстану, у табір суворого режиму “Степлаг” селища Кенгір, де понад 46 % ув’язнених були українці – члени ОУН, бійці УПА, священники, дівчата і жінки.
Українці відрізнялися від усіх. Були спокійні, маломовні, підтягнуті, чепурні, поголені, у чистих сорочках, вичищеному взутті, з почуттям власної гідності, вірні світлій ідеї і присязі, більшість із них не курили, не вживали спиртного.
А потім було 42 дні боротьби – від 16 травня до 26 червня 1954 року!
Одне з найбільших повстань політв’язнів у Степовому таборі (Казахстан) кати придушили з допомогою танків. Все ж повстання стало символом української незламності. Зрештою, воно привело до ліквідації ГУЛАГу й початку “відлиги” в СССР.
Володимир Караташ вийшов з ув’язнення 26 квітня 1956 року. Реабілітували його аж 1989 року. У Кропивницькому від листопада 2022-го є вулиця Володимира Караташа.
Вічна слава! Ярослава РІЗНИКІВА
На світлині Григорія Юрика – Володимир Караташ і Роман Коваль. Святкування героїв Холодного Яру, Чигирин, 25 квітня 2015 р. 
|
