 24 листопада в Києві в Михайлівському Золотоверхому соборі відспівали Дмитра Богуславського, старшого брата борців за волю України Богдана, Данила та Устима.
Усіх їх привела у світ поетеса Марія Гармаш. Торік у цьому ж соборі відспівали її сина лицаря-бандуриста Данила Мельника, нашого товариша з юних літ, учасника холодноярських вшанувань та вечорів пам’яті Історичного клубу “Холодний Яр”. У ті дні дістав важке поранення Богдан Богуславський, через що втратив ногу.
Бідна мати!
Своє горе пані Марія тримає при собі, не намагається викликати співчуття до себе та своїх синів. “Синочку-соколику мій мудрий, мій розважливий Дмитрику! – написала вона. – Перед очима наче весь час прокручується фільм нашого життя, де ти всіх об’єднував, тихо всім допомагав і ненав’язливо радив. Порадь і тепер, як скликати до вшанування твоєї пам’яті всіх тих, з ким ти спілкувався і дружив?..
Мене дуже підтримала розповідь вдови колишнього твого підлеглого, де він свідчив, що з усіх командирів, з ким доводилося йому спілкуватися, ти був найадекватніший і найвідповідальніший.
Пам’ятаю твою радість приїзду до мене, коли ти не тільки старався щось допомогти, а й радів моїм мальвам, моєму молодому садочку, який я ростила для вас. Ти добре запам’ятав мою маму, твою бабусю Уляну і її розповіді про долю нашого роду, ти найкраще розумів мене в будь-якій ситуації. Ти так просто й лагідно зумів мене відвести од відчаю, коли загинув Данко, підказуючи, що треба робити насамперед.
Дмитрику, я засвоїла твої уроки, мій сину-вчителю!
Я дякую всім тим, хто підтримував тебе в житті, хто допомагав тобі твердо стояти на своїх патріотичних переконаннях всупереч усім складним обставинам. Я дякую Богу, що ти в мене був і будеш у моєму серці до останнього мого подиху…”
Уся Україна тоне в морі горя і сліз, гинуть наші діти за правду, а тому ніяк не можна допускати відчаю. Що б не було, треба всім вистояти в правді, бо інакше чого варте наше життя? Адже “хто вистоїть до кінця, той спасеться”.
Дай, Боже, сили!
Історичний клуб “Холодний Яр” |
