 Мальву Кржанівську ми прийняли до Історичного клубу “Холодний Яр” 3 травня ц. р. під час ушанування Миколи Міхновського – біля його пам’ятника. А посвідчення мали намір урочисто вручити в червні під час 29-х вшанувань героїв Холодного Яру, у Мотриному монастирі, на могилі сотника Івана Компанійця. Але Мальва потрапила в автомобільну халепу і до Холодного Яру не доїхала...
І ось позавчора отримав від неї листа: “Їду на фронт. Мрію поїхати вже козачкою Історичного клубу «Холодний Яр»”.
І от 25 листопада я урочисто поцілував Мальву, пригорнув до себе, вручив посвідчення та в присутності її командира – друга Ілька – сказав, що Мальва є не лише гордістю нашого історичного клубу, а й українського народу.
Хочу сказати, що Мальва – щаслива козачка, бо її командир – національно свідомий українець, учасник АТО з 2015 р., а ще читач моїх книжок, зокрема про отамана Зеленого.
Людина світла, вихована, тверда в переконаннях. І брат у нього такий же. Після важкого поранення, пролікувавшись, повернувся на фронт.
Друг Ілько також написав заяву до Історичного клубу “Холодний Яр”. Для нас це честь! І радість!
Щиро дякую за участь у Визвольній боротьбі нашого народу – і йому, і його слухняній (сподіваюся на це!) козачці Мальві!
А книги, які я передав до їхньої частини, нехай зігрівають серця пам’яттю про наших войовничих дідів.
Нехай кулі минають! Роман КОВАЛЬ
Продовження. А ось як це сприйняла Мальва Кржанівська. “Головна подія мого вчорашнього дня, – написала вона, – а якщо чесно, й одна зі знакових подій мого життя – вчора я отримала з рук Романа Коваля посвідчення козачки Історичного клубу «Холодний Яр». Пан Роман прийняв мене до клубу ще в травні, але все ніяк не вдавалося потрапити на урочисте вручення. Але перед від’їздом на бойову ротацію ми з командиром заїхали до пана Романа додому, і це було сердечніше, ніж якби вручення відбулося в людному місці! Бо ж це була домівка визначного письменника сучасності, де кожна книжечка і світлина дихають українською історією боротьби. А ще була присутня моя мама, яка встигла приїхати провести і, звісно ж, дати домашніх смаколиків. Що може бути емоційніше, ніж слухати, як великий історик, письменник сучасності каже, що ти – справжня козачка, у присутності мами і командира!.. Щаслива, засинаю далеко від домівки”. 
|
